Петро Симеонович Могила народився у 1597 році у родині молдовського боярина князівського роду та угорської княгині. Його батько був володарем спочатку Валахії, а потім Молдавії. Через певні несприятливі обставини його родина втрачає свою владу та змушена переїхати до Польщі, де оселилась в родині Ієремії Вишневецького, свого родича.

Петро Могила отримав православну освіту у Львівському братському училищі. Віддавши себе духовній діяльності, він вдосконалював свої знання в кращих університетах Європи. Варто відзначити, що роки його життя припали на період боротьби римської та константинопольської церкви за Україну. Свою перевагу він віддав східно-православній церкві і в 1627 році його було обрано архімандритом в Києво-Печерській Лаврі. Йому у володіння від митрополита Іова Борецького дісталась величезна бібліотека, якою він став завідувати.

Петро Могила – засновник лаврської школи, вищого училища. В ньому викладались вільні науки, грецька, слов’янська та латинська мови. Завдяки своїй дипломатичній діяльності Петро Могила домігся від польського короля визнання православної митрополії у місті Київ та існування чотирьох легальних єпархій. Займався реставрацією старовинних церков, зокрема церкви св. Володимира Спаса і трьох Святителів. З 1635 року відкрив залишки Десятинної церкви та займався її реставруванням. Митрополит займався написанням книг, найбільш значними серед яких були – «Євангеліє Учительноє», «Евхологион альбом-молитвослов». Могилою були видані «Збори короткої науки про артикули віри православних кафолических християн». Докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом.

Одним із основних його творів було “Православне ісповідання віри”, який ще називають Великим катехізисом, і спершу був виданий латинською мовою. Цей монументальний богословський твір, який викладав православне віровчення, був схвалений у 1643 року чотирма східними Патріархами: Константинопольським Парфенієм, Олександрійським Іоанікієм, Антіохійським Макарієм та Єрусалимським Паїсієм. Пізніше “Православне ісповідання” було прийняте і Московським Патріархом. Але попередньо воно було розглянуто на Київському соборі у вересні 1640 році та на Ясському соборі у 1642 році.

Помер Петро Могила 1 (11 січня) 1647 року, коли йому виповнилося лише п’ятдесят років. (19) березня 1647 року тіло покійного, згідно з його волею, було перенесено й покладено у Великій церкві Києво-Печерської лаври.

12 грудня 1996 року Архієрейський собор Православної Церкви України (Київський Патріархат) канонізував Петра Могилу як Святителя.

«Освячений архієрейський собор Української, Православної Церкви Київського Патріархату після старанного дослідження життя і святительського служіння Київського Митрополита Петра Могили, ревності по Богу і благодаті Святого Духу сповненого, знаходить нині, в рік його 400-ліття від дня народження, вчасним канонізувати і приєднати до лику святих великого Київського Митрополита. Святитель Петро Могила є окрасою Церкви Христової, ревнителем православ’я, подвижником благочестя і взірцем архіпастирського служіння. Своєю освіченістю і трудами на благо освіти в Україні Святитель Петро Могила перевершував усіх сучасних йому ієрархів не тільки в Українській і Руській Церквах, але й в усій Східній.»

Згідно рішення Священного Синоду Української Православної Церкви від 1 квітня 2015 року, ім'я митрополита Петра внесено до списку Собору Вінницьких святих.

Цікаві факти:
1. Початкову освіту здобув у Львові, а потім навчався в кращих європейських університетах в Польщі, Голландії та Парижі.
2. Вільно володів грецькою, латинською мовами. Швидко опанував богословську науку.
3. Брав участь у Хотинській битві 1621 року.
4. Петро Могила мав найбільшу та найкращу бібліотеку у Польській державі.
5. За кілька днів до смерті Петро Могила склав духовний заповіт, оголошуючи Києво-Братську колегію першою спадкоємицею свого майна. Їй він заповів 81 тисячу злотих, усе своє нерухоме майно, коштовності та бібліотеку. У ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Цицерона, Макіавеллі, трактати Авіценни тощо. Поряд з богословською літературою сусідували польські хроніки, руські літописи, документальні збірники, хронографи. Борецький.