Prot. No. 244:  To the plenitude of the Church - may the grace and peace of our Lord and Savior Jesus Christ, together with our prayer, blessing and forgiveness be with all.

Most honorable brother Hierarchs and blessed children in the Lord,

By the pleasure and grace of God, the giver of all gifts, having run the race of Holy and Great Lent and spent with compunction the Week of our Lord’s Passion, behold we delight in the celebration of His splendid Resurrection, through which we were redeemed from the tyranny of Hades.

The glorious Resurrection of the Lord Christ from the dead is a shared resurrection of the entire race of mortals and a foretaste of the perfection of all, as well as of the fulfilment of the Divine Oikonomia in the heavenly Kingdom. We participate in the ineffable mystery of the Resurrection in the Church, being sanctified in its sacraments and experiencing Pascha, “which has opened to us the gates of Paradise,” not as a recollection of an event in the past, but as the quintessence of ecclesiastical life, as the presence of Christ ever among us, closer to us than we to ourselves. On Pascha, the Orthodox faithful discover their true selves as being in Christ; they are integrated into the movement of all things to the End Times, “with inexpressible and glorious joy” (1 Peter 1.8), as “children of light . . . and children of day” (1 Thess. 5.5).

The central feature of Orthodox life is its Resurrectional pulse. Philosophers have wrongly described Orthodox spirituality as “sullen” and “autumnal.” By contrast, Westerners rightly praise the refined perceptiveness of the Orthodox in relation to the meaning and depth of the paschal experience. Yet this faith never forgets that the way to the Resurrection passes through the Cross. Orthodox spirituality does not recognize the utopianism of a Resurrection without Crucifixion, nor the pessimism of the Cross without the Resurrection. For this reason, in the Orthodox experience, evil does not have the final word in history, while faith in the Resurrection serves as the motivation for the struggle against the presence of evil and its consequences in the world, acting as a powerful transformative force. In the Orthodox self-consciousness, there is no place for surrender to evil or for indifference toward the development of human affairs. On the contrary, its contribution to the transformation of history has theological basis and existential grounding and it unfolds without running the risk of identifying the Church with the world. The Orthodox believer is conscious of the antithesis between worldly reality and eschatological perfection. And so he or she cannot remain idle before any negative dimensions of the world. For this reason, the Orthodox Church has never considered the struggle for transforming the world as a meaningless matter. Our faith in the Resurrection has preserved the Church both from introversion and indifference for the world, as well as from secularization.

For us Orthodox, the entire mystery and existential treasure of our piety is condensed into Pascha. When we hear that the Myrrh-bearers “were astonished” upon “entering the tomb and seeing a young man dressed in bright clothes” (Mark 16.5), this characterizes the vastness and essence of our experience of faith as the experience of existential wonder. When we hear that “they were astonished,” this means that we find ourselves before a mystery that becomes deeper the more we approach it, in accordance with what has been said, that our faith “is not a journey from mystery to knowledge, but from knowledge to mystery.”

While the denial of mystery existentially reduces human nature, the respect of mystery opens to us the gates of heaven. Faith in the Resurrection is the deepest and clearest expression of our freedom; or rather, it is the birth of freedom as a voluntary acceptance of the supreme divine gift, namely of deification by grace. As “experienced Resurrection,” the Orthodox Church is the space of “authentic freedom” that for the Christian life is the foundation, way, and destiny. The Resurrection of Christ is the good news of freedom, the gift of freedom, and the guarantee of “shared freedom” in the “eternal life” of the Kingdom of the Father, the Son, and the Holy Spirit.

With these sentiments, most precious brothers and beloved children, filled with the complete joy of participating in “the feast that is shared by all,” having received light from the unwaning light and given glory to Christ risen from the dead and brought life to all – even as we remember during this all-festal “chosen and holy day” all of our brothers and sisters in difficult circumstances – we pray to our Lord “who trampled down death by death,” the God of peace, that He might bring peace to the world and guide our steps toward every deed that is good and pleasing to Him, proclaiming the all-joyous hymn “Christ is Risen!”

At the Phanar, Holy Pascha 2024
+ BARTHOLOMEW of Constantinople,
Your fervent supplicant for all before God

Патріарше Послання На Святу Пасху

Nо. Прот. 244: Усій повноті Церкви: нехай благодать і мир від Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, разом з нашою молитвою, благословінням і прощенням буде з усіма Вами.

Всечесні браття Ієрархи та благословенні чада у Господі,

З волі й благодаті Бога, подателя всіх дарів, пройшовши змагання Святого і Великого посту і провівши з каяттям Тиждень Страстей Господніх, ось ми радіємо святкуванню Його прекрасного Воскресіння, через яке ми були відкуплені від тиранії пекла.

Славне Воскресіння з мертвих Спаса Христа є спільним воскресінням усього роду смертного і передчуттям досконалості всіх, а також сповнення Божественної Ікономії в Небесному Царстві. Ми беремо участь у невимовній таємниці Воскресіння в Церкві, будучи освяченими в її таїнствах і переживаючи Пасху, «яка відчинила нам двері раю», не як спогад про подію минулого, а як квінтесенцію Церковне життя, як присутність Христа завжди серед нас, ближче до нас, ніж ми самі до себе. На Пасху православні відкривають своє справжнє єство у Христі; вони інтегровані в рух усього сущого до Останніх часів, «з невимовною і славною радістю» (1 Петра 1,8), як «діти світла і діти дня» (1 Сол. 5,5).

Головною рисою православного життя є його воскресний пульс. Філософи помилково описували православну духовність як «похмуру» та «осінню». Навпаки, західні люди справедливо хвалять витончену проникливість православних у відношенні до значення та глибини пасхального досвіду. Але ця віра ніколи не забуває, що шлях до Воскресіння проходить через Хрест. Православна духовність не визнає ні утопізму Воскресіння без Розп’яття, ні песимізму Хреста без Воскресіння. Тому в православному досвіді зло не має останнього слова в історії, а віра у Воскресіння служить мотивацією боротьби з присутністю зла та його наслідками у світі, діючи як потужна перетворююча сила. У православній самосвідомості немає місця ні покорі злу, ні байдужості до розвитку людських справ. Навпаки, його внесок у перетворення історії має богословську та екзистенціальну основу, і він розкривається без ризику ототожнення Церкви зі світом. Православний вірний усвідомлює протилежність між мирською реальністю та есхатологічною досконалістю. І тому не може залишатися бездіяльним перед будь-якими негативними вимірами світу. З цієї причини Православна Церква ніколи не вважала боротьбу за перетворення світу безглуздим. Наша віра у Воскресіння зберегла Церкву як від замкнутості та байдужості до світу, так і від секуляризації.

Для нас, православних, уся таємниця і екзистенційний скарб нашого благочестя зосереджено у Пасхі. Коли ми чуємо, що «жахнулись» мироносиці «ввійшовши до гробу, побачивши там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу» (Мк. 16,5), це характеризує величезність і суть нашого досвіду віри як досвіду екзистенційного подиву. Коли ми чуємо, що «жахнулись вони», це означає, що ми опиняємось перед таємницею, яка стає глибшою, чим більше ми до неї наближаємося, відповідно до того, що було сказано, що наша віра «це не курс від таємниці до знання, але від знання до таємниці».

Тоді як заперечення таємниці екзистенціально звужує людину, повага до таємниці відкриває їй ворота раю. Віра у Воскресіння є найглибшим і найяснішим виявом нашої свободи; точніше, це народження свободи як добровільне прийняття найвищого божественного дару, а саме обожнення благодаттю. Православна Церква, як «пережите Воскресіння», є простором «справжньої свободи», яка для християнського життя є основою, шляхом і долею. Воскресіння Христове – це добра звістка свободи, дар свободи та гарантія «спільної свободи» у «вічному житті» Царства Отця, Сина і Святого Духа.

З цими почуттями, шановні браття і улюблені чада, сповнені радості участі в «спільному всіх торжеств», отримавши світло від незгасаючого світла та віддавши славу Христу, який воскрес із мертвих і приніс життя всім, поминаючи в цей всесвятковий «обраний і святий день» усіх наших братів і сестер у важких обставинах, ми молимося до нашого Господа, «що смертю смерть подолав», Бога миру, щоб Він умиротворив світ і просвітив наші кроки до всякого доброго і угодного Йому діла, вигукуючи радісний гімн «Христос Воскрес»!

Фанар, Свята Пасха 2024 року
+ ВАРФОЛОМІЙ Константинопольський,
палкий молитвенник перед Богом за всіх вас.