Ця стаття є другою із серії з чотирьох частин про те, як ми можемо залучати дітей до церкви. 
Читайте попередню статтю Залучення дітей до церкви: Поради та рекомендації для батьків. 

As excerpted from the Orthodox Motherhood blog.

Ми всі там були:  у тому моменті, коли ти з жахом спостерігаєш, як твоя дитина починає кричати на все горло: «Ні! Більше ніякої церкви!» Або, коли твоя донька бачить свого батька в процесії і прямує до нього, ледь не зачепивши священика під час процесу. Або коли ваш малюк вирішить, що ти прикрашений травневий стовп, навколо якого він повинен танцювати й танцювати. Я дуже чітко пам’ятаю, як, якось перебуваючи у нартексі та спостерігаючи за моєю неймовірно активною дворічною дитиною, яка бігала навколо, в мене промайнула думка, що мені більше ніколи не вдасться молитися на Літургії. І це здавалося правдою.

Тоді все, чого хотілося на світі, це щоб моя дитина заспокоїлася на десять хвилин, щоб можно було спокійно помолитися, або послухати Євангеліє, або навіть запалити свічку, не боячись, що коли ти не дивишся, ця маленька людина спалить це місце. Просто дуже хотілося, щоб моя дитина поводилася добре.

Як змусити своїх дітей поводитися в церкві відповідно?

Одне з найпоширеніших запитань, яке я отримую від читачів, таке: «Як мені змусити мою дитину поводитися в Церкві відповідно?» Коли я отримую ці електронні листи, частина мене хоче засміятися і сказати: «Ти, мабуть, ніколи не був у моїй церкві і не бачив моїх дітей!» Але інша частина мене, та частина мене, яка повільно вчиться слухати Бога, задається питанням, чи ми взагалі ставимо правильні запитання. Чи справді ми хочемо, щоб наші діти «поводилися відповідно» у Церкві? Чи це є кінцева мета? Чи хочемо ми маленьких людей із закритими очима, які стоять як роботи або стають на коліна у відповідний момент? Чи є в нас кращі запитання, які ми можемо поставити собі?

«Бо більше я не боюся Бога, але люблю Його. Бо досконала любов проганяє страх». (Св. Антоній Великий)

Після багатьох років (марних) спроб змусити своїх дітей «поводитися відповідно» у Церкві я починаю задавати інше запитання: Як я можу допомогти своїм дітям полюбити Бога та Його Церкву? Зрештою, хіба це не те, чого ми ДІЙСНО хочемо? Дитина, яка хоче молитися, хоче співати, хоче причаститися? І це зовсім інші запитання із зовсім іншими відповідями. Зненацька, ми говоримо не про управління поведінкою, але про серце дитини.

Допомагаємо нашим дітям полюбити красу Його дому

Я хочу, щоб мої діти любили Бога і красу Його Дому. Однак вони не можуть любити те, чого не знають. Якщо ми хочемо, щоб наші діти любили Бога, ми повинні говорити з ними про Нього. Ми повинні молитися разом, ми повинні читати Святе Письмо разом, ми повинні допомогти їм усвідомити, що Бог є частиною нашого повсякденного життя. Що Він насправді є самим Життям.

«Поки ваші діти ще маленькі, ви повинні допомогти їм зрозуміти, що таке добре. Це найглибший сенс життя». (св. Паїсій)

Якщо ми хочемо, щоб наші діти полюбили красу Його Дому, ми повинні привести їх туди. Часто. З радістю. Ми повинні приводити своїх дітей і на Божественну Літургію, і на Вечірню, і на всі богослужіння, на які тільки можемо. Ми повинні вказати і пояснити, що відбувається. Ми допомагаємо їм усвідомити, що цей Дім є нашим домом, це місце, де є наша родина, це місце, де ми зустрічаємося з нашим Небесним Батьком.

І, це буде важко. Ох, батьки, це буде важко. Бо наші діти все ще є дітьми. Немовлята будуть плакати, малюки бігати, а школярі скажуть, що їм нудно. Все одно приводьте їх.

Радісний послух

Нещодавно одна з моїх подруг сказала щось, що мене вразило. Вона згадала про «послух» приводити своїх дітей до Церкви. Монахи часто використовують мову послуху, щоб описати їхні обов'язки; але це не є зазвичним для використання мирянами, як опис нашого повсякденного життя.

Що, якби ми почали думати про те, щоб привести наших дітей до церкви як акт послуху?

Біблійно, послух вимагає двох речей:  віри та любові. Ісус сказав своїм учням: «Якщо ви любите мене, ви будете слухатися всього, що я вам наказав». (Івана 14:15)  Ми слухаємося Христа, бо любимо Його.

Послух також вимагає віри. Авраам послухався Божого наказу принести у жертву свого сина, тому що вірив, що Бог може воскресити Ісаака з мертвих (Євреям 11).

Чи можу я любити Христа так сильно, що буду слухатися Його, приводячи своїх дітей до Церкви, навіть коли це важко?

Чи можу я вірити, що Бог діє у них, навіть якщо я цього не бачу?

О, я на це сподіваюся! Дай Бог нам усім такої любові та віри.

Отже, як ми змусимо наших дітей поводитися в Церкві?

Ми допоможемо нашим дітям полюбити Бога і полюбити красу Його Дому, коли з радістю слухаємося у вірі і любові та приводимо їх до Церкви.