Взято з Мінеї

21 січня день пам'яті Преподобного Максима Сповідника.

Житіє Святого

Преподобний Максим Сповідник народився у Константинополі близько 580 р. в благочестивій і знатній сім’ї. Він отримав різнобічну світську освіту, і в досконалості вивчив філософію і богослов’я. Вирізняючись природним розумом, преподобний Максим досяг високих посад при дворі імператора Іраклія (611-641), був його секретарем і порадником.

На початку VII століття виникла єресь монофелітів. Монофеліти признавали за Христом одну волю і одну дію – Божу, тоді як Православна Церква вчить, що Господь Ісус Христос мав одночасно Людську і Божественну волю, незмішане з’єднання в Єдиному Лиці Боголюдини. 

Розповсюдженню єресі монофелітів немало сприяв той факт, що її притримувалися Патріарх Константинопольській Сергій I (610-638) і Патріарх Олександрійській Кир (630-640), а також імператори Іраклій. У 638 році імператор Іраклій разом з патріархом Сергієм видав указ під назвою «Екфесис» - викладення віри, яким наказано було всім підданим прийняти монофелітське сповідання віри. 

Придворне життя і спілкування з єретиками стали нестерпні святому максиму, і він, уникаючи спокус світу, віддалився в Хрисопільській монастир, де прийняв чернечий постриг. Своїм смиренням, лагідністю, трудами на користь обителі він отримав любов братії і був вибраний ігуменом, перебуваючи в цьому званні декілька років трудився як простий монах.

У 633 році святитель Софроній, майбутній Патріарх Єрусалимський (634-644, пам'ять 11 (24) березня), твердий захисник Православного сповідання, побудив преподобного Максима розпочати подорож в Малу Азію і Північну Африку для боротьби з розповсюдженою єрессю монофелітів. 

В Карфагені він мав у 645 році публічний диспут з монофелітом Пирром, Патріархом Константинопольським, над яким він отримав повну перемогу, так, що Пирр признав свої помилки і забажав вручити письмове відречення від єресі Папі Римському Феодору. В кінці 645 року преподобний Максим прибув в Рим і прожив там 8 років. По ініціативі преподобного Максима святий Мартин, Папа Римський (649-654), у 649 році скликав в Римі Летеранський Собор єпископів, який осудив монофелітство як єресь і піддав анафемі його захисників.

Коли імператор Констанс II (641-668) дізнався про рішення Собору, він наказав заключити в узи святого Мартина, папу Римського, і преподобного Максима.

Над обома відбувся суд в Константинополі. Святий Мартин був засуджений на вислання в кримське місто Херсонес (нині околиця Севастополя), де скінчився у 655 році (16 вересня, пам'ять 14 (27) квітня).

Преподобний Максим і його ученик, святий Анастасій, з великою мужністю сповідували на суді православний догмат про два єства і дві волі в єдиній іпостасі Боголюдини Христа. Ні умови, ні обіцянка великих почестей, ні погрози, ні жорстокі катування не змогли схилити святого до найменшого відступу від Православ’я. 

Святий Анастасій тримався на суді з такою ж мужністю, наслідуючи приклад вчителя. Обох святих засудили на відрізання язика і відсічення правої руки. Привівши приговор до виконання, святих Максима і Анастасія волочили по місту на посміховисько натовпу.

Було наказано відправити обох святих в далеке заслання, але в різні місця. По милості Божій над ними звершилося чудо: залишившись без язика і правої руки, обидва зберегли здатність говорити і писати.

Святий Анастасій по дорозі у заслання преставився до Господа.

Святий Максим був доставлений до місця заслання в місто Візантію у Фракії. У 661 році його вислали в Колхіду (зах. Грузія). Перед смертю він був утішений явленням йому Спасителя, Який сповістив про прийдешню кончину. З радістю відійшов преподобний Максим в Небесні оселі 13 квітня (по іншим джерелам 13 серпня) 662 року. Над могилою Святого по ночам чудесно запалювалися три світильника і відбувалося багато зцілень. 

Життєпис преподобного Максима Сповідника склав другий його ученик, також з іменем Анастасій.

VI Вселенський Собор у 680 році вшанував пам'ять святого Максима Сповідника як великого борця і захисника Православ’я і піддав анафемі монофеліську єресь.

Після смерті преподобного Максима в навчання віруючим християнам залишилися його чисельні екзегетичні, догматичні і аскетичні труди: тлумачення молитви Господньої і пояснення тяжких місць Священного Писання, схолії до творів святителів Діонісія Ареопагіта і Григорія Богослова. Пояснення Богослужіння («Мистагонія»), викладення догматичного диспуту з Пирром, декілька трактатів і листи до різних людей, а також особливо відомі «Чотириста розділів про любов». Пам'ять св. Максима Сповідника звершується Західною Церквою 13 (26) серпня. В грецьких прологах 13 (26) серпня указується перенесення його мощів в Константинополь.

Святий мученик Неофіт (бл. 303-305) народився в м. Нікеї в благочестивій сім’ї заможних громадян Феодора і Флоренції. З дитячих років відрізнявся полум’яною вірою в Христа Спасителя, він своїми молитвами, добротою і смиренням отримав дар чудотворення ще в юнацьки роки. Йдучи до школи, він брав з собою різну їжу і роздавав її шкільним товаришам-біднякам. Поки діти їли запропоновану святим отроком їжу, він гаряче молився перед Хрестом, накресленим на східних воротах міста, а потім чудесним чином виводив воду з каменя, поїв дітей, але забороняв їм розповідати про це.

Коли матері святого Неофіта у сонному видінні явився голуб і людською мовою звістив про чудо, яке творить її син, приголомшена видінням, Флоренція втратила свідомість. Домочадці вважали її померлою і стали оплакувати, але повернувся в цей час додому святий Неофіт і зцілив матір. 

Через деякий час, керований велінням з висоти, святий отрок покинув батьківський дім: слідуючи за дороговказним голубом, він віддалився на гору Олімп (Мала Азія). В печері, де святий Неофіт вирішив подвизатися відлюдником, він застав лева і наказав йому звільнити печеру. Лев покорився святому. Через рік усамітненого молитовного подвигу в печері святий Неофіт передбачив близьку кончину своїх батьків, повернувся в Нікею. Похоронивши рідних і роздавши маєток убогим, святий Неофіт знову відправився в усамітнення, де перебував до свого повноліття.

В той час правитель Декій по наказу імператора Доміціана (284-305) почав гоніння на християн. По повелінню Декія в Нікеї було назначено публічне святкування з жертвоприношенням язичницьким богам.

Святий Неофіт, керований з висоти, безбоязно прибув в Нікею, де став викривати язичників в ідолопоклонстві і зміцнювати християн у їхній вірі в Єдиного Бога, Творця і Промислителя.

Декій, здивувавшись юному віку святого Неофіта, пробував його умовити поклонитися язичницьким кумирам. Не досягнувши успіху, Декій наказав піддати святого Неофіта жорстоким катуванням: юнак був підвішений до стовпа, обідраний до кісток залізними кігтями, потім кинутий в розпечену піч. Чудесно збережений силою Божою, він мужньо переніс всі муки, продовжуючи твердо сповідувати віру в Господа Ісуса Христа.

По наказу Декія святого Неофіта кинули на розтерзання диким звірям, але не ведмідь, не медведиця, випущені на арену цирку, не зачепили юнака. Тоді випустили на арену голодного лева, за п’ять днів до цього зловленого в пустині, лев підповз до ніг Святого і став лизати їх. Узнавши лева, який уступив йому колись свою печеру, святий Неофіт наказав йому, не чіпаючи нікого, повернутися в її. Зі страхітливим ревом лев вирвався з цирку і втік з міста.

Розлючений правитель, бачивши своє безсилля, наказав пронизати серце святого мученика списом (бл. 303-305).

Мученики Євгеній, Кандид, Валеріан і Акила постраждали при царюванні імператора Діоклітіана і Максиміана (284-305). Надіючись перечекати жорстокі гоніння, підняті на християн, вони віддалилися в Трапезундські гори. Переслідувані загоном воїнів, вони були схоплені і приведені в Трапезунд до правителя Лісія. На вимогу принести жертву язичницьким богам всі четверо відповіли рішучою відмовою, проявивши непохитну вірність Христу. Катування не змогли їх зламати, і нічого не домігшись, кати обезголовили всіх чотирьох мучеників. Святі прийняли мученицьку кончину на початку IV століття.

"Тройці любителя і великого Максима, який ясно навчає вірі Божественній, щоб славити Христа в двох єствах, волях же і діях Сущого, в піснях достойних, вірні, вшануємо, взиваючи: радуйся, проповіднику віри.

Гоніння за віру перетерпів, відігнав, отче, всяку єресь, відсічені були рука і язик, Максиме, за сповідання Богоугодне, від руки Творця прийняв вінець, блаженний. Його нині невпинно моли щоб помилувати душі наші."

(кондак, глас 8, 5)