З сайту Православна Волинь.

Цієї неділі православні входять у часовий простір Хрестопоклонного тижня — третьої неділі Великого посту, що знаменує собою середину Святої Чотиридесятниці.

Кожен тиждень Великого посту – наче сходинка на шляху духовного вдосконалення.

У першу неділю ми святкували Торжество Православ’я – свято перемоги апостольського сповідання віри Христової у всій її повноті. «Образу Твоєму покланяємось, Благий» – співалося в церквах на знак того, що, вшановуючи рукописні образи Христові, ми вклоняємося Первообразу та визнаємо, що Бог воістину втілився задля нашого спасіння.

Друга неділя нагадувала нам про преподобних отців Києво-Печерських, які є для нас взірцем подвигу посту, та про нетварне Фаворське світло і святого Григорія Паламу, який задля того, щоб побачити це світло, не лише закликав кожного з нас до внутрішньої серцевої молитви, а й сам був великим подвижником.

Третя неділя Великого посту знаменує собою середину Святої Чотиридесятниці та зветься Хрестопоклонною.

У релігійній літературі є гарне порівняння: наче прочанин, який втомився від довгої дороги, відпочиває під деревом, що розкинуло свої крони, так і православні, звершуючи духовну подорож до Великодня – Світлого Христового Воскресіння, знаходять в середині цього шляху «Древо Хресне», щоби під ним набратись сил для подальшого руху.

Слід відзначити, що літургічні особливості цієї неділі аналогічні особливостям дванадесятого свята Воздвиження Хреста Господнього. У цей день ми приходимо в храм вшанувати Хресні Страждання Господа, прославити Його Славне Воскресіння. Та для багатьох постає проблема: як не «проґавити» головний момент богослужіння, щоб поклонитися Хресту, на якому Господь звершив наше спасіння. Для когось Хрест – це символ жорстокої страти або один із релігійних артефактів.

Для християн – це найдорожча святиня, яку зазвичай носять біля серця. І невипадково: адже саме Хрест засвідчує міру любові Бога до людини. Любові – навіть до смерті. Ця любов Божа перетворила знаряддя вбивства на засіб Спасіння у Вічності.

Величний момент виносу Животворящого Хреста настає на Великому Славослів’ї: при співі «Святый Боже, Святый Крепкий, Святый Безсмертный, помилуй нас» звершується триразове кадіння престолу, після чого проходить урочиста процесія виносу Хреста Господнього через північні врата вівтаря на середину храму. Коли церковний клір співає «Кресту Твоему поклоняемся, Владыко, и Святое Воскресение Твое славим», священнослужителі разом із вірянами триразово поклоняються Чесному Древу.

Святий Хрест залишається на середині храму для поклоніння впродовж усієї хрестопоклонної седмиці аж до п’ятниці, коли перед початком Літургії Передосвячених Дарів заноситься назад у вівтар.

Ще однією особливістю цього богослужіння є помазання вірян єлеєм; воно відбувається після виносу та поклоніння Чесному Хресту, а не так, як завжди, на полієлеї.

Та самих тільки знань про літургічні особливості богослужіння неділі Хрестопоклоної замало. Чи можливо вклонятися символу страждань Господа нашого та не усвідомлювати самої сутті Хреста як спасительної сили людської природи? Спасіння всього роду людського звершується на Хресті. «Через хресну смерть нам відкривається вічне життя», – говорить відомий богослов Георгій Флоровський.

За смертю обов’язково слідує воскресіння, якби не було так, то смерть Боголюдини була б марною. «Якщо нема воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес. А якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша», – говорить апостол Павел (1 Кор. 15:13-14). Тому смерть Христа Спасителя потрібно розглядати в Світлі Його Славного Воскресіння.

Сила Хресної смерті в тому, що це смерть Боголюдини, а не простої людини. Як говорить святитель Кирил Єрусалимський, «страждала і трудилася подвигом терпіння не людина малозначуща, але Бог, Який воплотився». Тому це була смерть Слова Втіленого, і тому за смертю послідувало Воскресіння.

Дивлячись на Хрест нашого Спасителя, ми плачемо і радіємо. Плачемо, що саме «я» своїми гріхами розпинаю Христа, що саме «я» вбиваю цвяхи в Його Пречисті руки; і радієм, бо не дивлячись ні на що, Іісус Христос спасає «мене», мирить «мене» з Богом. Прослідкуйте за логікою роздуму – всі мої гріхи особисто мене ставлять перед Богом. Чудово сказав з цього приводу вищезгаданий Георгій Флоровський: «кожен повинен з’єднатися з Христом особисто і вільно – у згоді вірувати, у згоді любити».

Господь прийняв смерть за нас і в «єдиному тілі примирив нас з Богом посередництвом Хреста, убивши ворожнечу на ньому» (Єф. 2:16). Тому саме на поприщі Великого посту Церква пропонує нам згадати Голгофу, згадати страсті Христові, поклонитися Хресту, на якому Бог-Слово звершив наше спасіння, прийняв смерть заради нашого життя.

Святитель Іоанн Златоуст зазначав: «Наскільки значущою є сила Хреста! Яку велику зміну вчинив він із людством! …Через Хрест впізнаємо ми Правду Божу, через Хрест єднаємося із Христом… та сподобляємося благодаті Святого Духа; через Хрест впізнаємо ми силу любові та навчаємось вмирати за інших… Хрест є торжество над демонами, зброя супротив гріха, меч, яким Господь уразив змія…».

Недільне Євангеліє на цей раз – від Марка. У ньому читаємо розповідь про те, як Христос, покликавши народ з учнями Своїми, сказав їм: «Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе, і візьме хрест свій, і йде за Мною. Бо хто хоче душу свою зберегти, той загубить її; а хто загубить душу свою заради Мене і Євангелія, той збереже її. Бо яка користь людині, коли вона придбає весь світ, а душу свою занапастить? Або який викуп дасть людина за душу свою? Бо хто посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого зі святими Ангелами. І сказав їм: істинно кажу вам, що деякі з тих, що стоять тут, не зазнають смерті, як уже побачать Царство Боже, що прийшло в силі…».

Вклоняючись Хресту Господньому, згадаємо, що недарма називаємо Хрест – Животворящим. Адже розіп’явшись на Ньому, Спаситель подолав владу смерті та відкрив двері Вічного Життя для всіх нас.

За матеріалами порталу «Православ’я в Україні», переклад архімандрит Германа (Кулакевича).