11-неділя після Тройці
1 Коринтян 9:1-12; Матвія 18:23-35

ПРОЩЕННЯ - ВСІМ НА ДОБРО

Одного разу апостол Петро запитався Ісуса Христа:

“Господи, - скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?”

І Господь відповів Петрові:

“Не кажу тобі - до семи раз, але аж до семидесяти paз по семи.” /Матвія 18:21-22/ Тобто: Господь сказав, що прощати треба ближньому безліч разів. Щоб ми готові були прощати ближньому завжди.

Подібне: а/ Скільки разів батько-мати можуть виявляти любов до своїх дітей?
б/ Скільки раз ми грішимо супроти Заповідей Божих, супроти Бога?

Ісус Христос, щоб було більш зрозуміло про потребу прощати ближньому, розповів притчу про немилосердного боржника. Дар, господар простив велику суму своєму слузі, але той не хотів простити малого боргу своєму приятелеві.

Це, щоб ми розуміли, що Отець наш Небесний, Бог, прощає нам безліч гріхів, коли ми каємося, коли ми просимо в Бога милосердя, але ми ж, засліплені людськими пристрастями, не хочемо простити провин-духовних чи моральних обид, образ нашому ближньому.

Ми часто виправдуємо наш стан непрощення ближньому на праві: він винен - не ми, він перший образив - не я... Можливо. Можливо справедливість на нашій стороні, але Ісус Христос навчав нас не тільки бути справедливими, але милосердними.

По справедливості той слуга мав би спершу віддати десять тисяч талантів, а тоді аж господар мав його звільнити, але господар /тобто – Господь-Бог/ виявив милосердя до слуги, а не просто справедливість. І до того, до наслідування Бога в милосерді, і закликає нас Христос змістом цієї притчі. В іншому ж місці, в нагірній проповіді, Ісус Христос просто й ясно закликає нас: “Будьте ж милосердні. як і Отець ваш милосердний!” /Луки 6,36/

Отже, коли ми тільки твердимо, що ми маємо право, що тільки хтось винен і кажемо: “Я йому не подарую... Буде він пам'ятати... Я йому до смерті не забуду...”, то ми або не приймаємо, або не хочемо зрозуміти науку Господа нашого Ісуса Христа - Він хоче від нас, щоб ми виявляли найперше милосердя.

Характерна річ: є християни, і таки наші православні християни, які готові подарувати, і дарують пристойну суму на Церкву, оплачують дорогі речі для Церкви /чашу, панікадило й т.п./, але не погоджуються простити обиди завдані членом тієї ж Христової Громади, до якої вони належать.

Священикам доводиться чути нарікання, докори на адресу людей за обиди, які нанесені були 20-30 років. За декілька десятків чи навіть сотих доларів боргу люди так не згадують, забувають, прощають, а от моральні, словесні обиди - люди довго пам'ятають, виношують в думках своїх. І тими думками, тим злом, яке люди виношують в собі, люди часто нищать найбільше себе.

Священики, відвідуючи часто хворих по лікарнях, мають звичку запитуватися лікарів про причину смерті парафіян. Один священик, на своє питання до лікаря, отримав таку відповідь:
- Якщо говорити правду, то цей чоловік помер з причини злості, ненависті, які вигрівав у своєму серці десятки років. Я був його лікарем поверх 20 років і він не раз розповідав, про ненависть до свого рідного брата, який, мовляв, затруїв йому життя. Та ненависть його й убила, умертвила.

Ненависть може знищити, умертвити не тільки окремих людей, але й цілі спільноти людей, державні об'єднання. В 1759 році бритійські війська, під проводом генерала Волфа, здобули силою французький Квебек. Але від того часу й до нині та військова перемога служить підігрівачем ненависть французького населення Квебеку не тільки супроти бритійців, але до всіх англомовних канадців і взагалі до прихильників єдності Канади. І та ненависть може й зруйнувати цю ж Канаду.

Христос, знаючи недосконалість людську, навчив нас у молитві, щоб ми постійно собі нагадували про потребу прощення:
“І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”, — тим ми стверджуємо, що коли ми не прощаємо нашим винуватцям, нашим ближнім, то тим самим ми закриваємо для себе двері до Божого милосердя.

Отже, робимо підсумки - чому ми маємо прощати:

1. Бог-Творець, через Господа нашого Ісуса Христа, зобов'язав нас прощати нашим ближнім їхні кривди, обиди супроти нас.

2. Ісус Христос сам дав нам зразок як прощати. Діла його ще виразніше свідчать про те, а ніж слова: висячи розп'ятий на хресті, Ісус Христос промовив:
“Отче, відпусти їм, - бо не знають що чинять вони” /Луки 23,34/. Простивши своїм безпосереднім розпинателям, римським воякам, Христос переміг свої людські чуття.

3. Ми всі потребуємо завжди прощення від Бога за гріхи наші, отже повинні завжди здобуватися на прощення винуватцям нашим.

4. Для нашого ж здоров'я корисно прощати людям обиди, бо тоді на душі в нас, у нашій свідомості буде панувати спокій, - а те запевнить нам краще духовне й тілесне здоров'я.

Почуття справедливості, закони справедливості визнають різні народи, - не тільки християни. Особливість християн, вищість їхньої моралі має виявлятися в практикуванні любові до Бога й до ближнього. І відчуття, практикування тієї любові до ближнього й спонукує нас перемагати в собі гордість, самолюбство та прощати винуватцям нашим, виявляючи до них не просто справедливість, а милосердя, - як виявляв й до нас милосердя Отець наш Небесний. Амінь.

Протоієрей Тарас Славченко