5-та неділя після П’ятидесятниці
Римлян 10:1-10; Матвія 8:28-34, 9:1

Нині зупинимось на Посланні апостола Павла до римлян. "Римлян" - тут в основному треба розуміти юдеїв, які мешкали в Римі й які прийняли проповідь Євангелії Ісуса Христа (в тій громаді могли бути й справжні римляни та греки).

В той час апостол Павло ще не був у Римі, в цьому посланні (розділ 1-й) він згадує, каже, що хотів би прибути до них - Христової Громади в Римі.

"Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для зміцнення, цебто - потішитись разом між вами спільною вірою - і вашою, і моєю...", "але мені перешкоджувано аж досі..." (Римлян 1:11-13).

В перших рядках 10-го розділу, які було зачитано нині, ап. Павло звертає увагу тих християн у Римі, що юдеї (в Ізраїлі), маючи ревність, прагнучи виявити вірність Богові, поступали нерозумно.

Павло сам був з походження юдей. І він спочатку (як Савл), коли апостоли почали проповідь Христової Євангелії (після зшестя Духа Святого), по дорученню Єрусалимських первосвящеників ішов у Дамаск, щоб арештувати, переслідувати тих християн. Таке доручення, як видно з опису, сам випросив у первосвященика (Дії 9:1-2). І він, як і більшість з юдеїв, твердо був переконаний про вірність свою Богові, своїми діями намагався виявити свою ревність до Бога й Його Закону.

Справджувалось Христове передбачення, що

"Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові.." (Івана 16,2).

Але Господь Ісус Христос, вже після свого Вознесіння з’явився Савлові -гонителеві християн в дорозі до Дамаску (Дії 9:3-7) і відкрив йому духовні очі, духовно переродив його й Савл прийняв ім’я Павла, став найбільшим благовісником віри Христової для різних народів.

Звичайно, Павло діяв не силою людською, а благодаттю Божою. І, пам’ятаючи оте своє духовне засліплення, коли він переслідував перших християн, думаючи, що догоджав Богові, Павло, маючи любов до свого юдейського народу, мріє й бажає, щоб увесь його нарід прийняв Христа, як свого Спасителя, щоб ревнителі Закону й ті, що ще й досі засліплено переслідують Христа, Його послідовників, зрозуміли свої помилки, свій гріх і навернулися до Господа Ісуса Христа, про якого свідчили пророки Старого Заповіту.

Він доказує тим ще засліпленим юдеям, що він, Павло, не зрадник віри батьків, а навпаки - зберігав ту ж віру й проповідує про того ж єдиного Бога, якого визнавали Авраам, Мойсей і всі пророки.

"Браття, бажання мого серця й молитва до Бога за Ізраїль на спасіння…Бо я свідчу їм, що вони мають, ревність про Бога, але не розумом" тобто - не розуміють волі Божої, "силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій. Бо кінець Закону - Христос ..." (Рим. 10:1-4).

Це означає, що хто хоче бути праведним, хто хоче справді виконувати волю Божу, - мусить визнати Ісуса Христа за свого Спасителя, прийняти Його науку. На нещастя, більшість співвітчизників Павлових, юдеї, не прийняли й не приймають того благання "з глибини серця" Павла, не прийняли його роз’яснення й розуміння віри в єдиного Бога.

Як римляни були засліплені гордістю зі становища своєї державної могутності, так провідна верхівка, а за ними й більшість юдейського народу були засліплені національною гордістю "вибраного Богом народу", який зберігає віру в єдиного Бога. Така гордість у вірі, плекана в багатьох поколіннях, неминуче породжує фанатизм, нетолерантність.

Я довше зупинився на тому зверненні, апостола Павла до своїх братівіюдеїв і стан який створився тоді, щоб нам легше було зрозуміти й ревнителів Христової віри - хрестоносців, які з фанатизму йшли на "визволення гробу Господнього", а спричинилися до руїни християнства на Сході. . .

Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі