Голос 3-й
20-та неділя по П’ятидесятниці
Галатів 1:11-19; Луки 8:5-15

“ЗЕРНО - ЦЕ БОЖЕ СЛОВО”

Господь Ісус Христос, перебуваючи на землі тілесно, сіяв зерна Божої науки спасіння. Ті, що увірували в Його Слово, чи безпосередньо почувши від Нього, чи від Його послідовників, - ті люди знайшли спасіння. Господь ясно визначив, що “Зерно - це Боже Слово” /Луки 8, 11/.

Ми часто ставимо собі питання: Чому, не дивлячись на те, що Слово Боже, те “зерно”, сіється вже близько двох тисяч років, і багато сіячів було, але ще в світі звершується багато негідних вчинків, багато людей опоганюють своїми ділами образ Божий?

Ісус Христос дає нам зрозуміти, в зачитаній нині притчі, що причиною невтішних наслідків проповіді Божого Слова є невідповідний ґрунт людських сердець, тобто - невідповідне наставлення, легковажне прийняття людьми Божого Слова.

Найперше треба сказати, що не всі, формально охрещені християни, слухають Слово Боже. Багато людей рідко слухає проповідь євангельську, частина виростає, як бур’ян, і ніколи не слухає, не читає Євангелії Христової. Але й ті, що слухають, - не відкривають двері сердець своїх, щоб Христос оселився в них, перебував і керував їхніми вчинками. Господь же насильно до нікого не входить, через апостола Івана Богослова Христос каже:
“Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду...”/Об’явлення 3, 20/.

І ствердив Христос, що деякі люди, хоч слухають, але думки їх далеко, вони не сприймають зерен Божої науки. Ті зерна не приймаються й не проростають у їхніх серцях, у їхній свідомості.

Слова євангельської проповіді в більшості десь падають мимо них – “край дорогий”, а та частка, що сприймається ними, то “приходить диявол, і забирає”, бо такі люди, очевидно, приходять не запричаститися Божим Словом, а розважитися. Бони не переживають і не вникають у Таїнство. З пустотою душею вони приходять до храму, з пустотою вони й виходять. Такі християни звичаєві, приходять до церкви “для годиться”.

Є християни, які таки люблять послухати Слово Боже, часом і проповідника похваллять. Вони можуть і обряди наші любити, співи. Навіть членські вкладки можуть справно платити, але вони християни тільки до часу, - доки ісповідання цієї віри Христової в пошані. Коли ж до влади приходять чужовірці чи безбожники, коли є випробовування їхньої віри, то вони відходять, відрікаються від Христа. /Луки 8,13/

Христос далі, пояснюючи притчу, каже нам: “А що впало між терен, - це ті, хто слухає слово, але, ходяче бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, - і плоду вони не дають.” /Луки 8, 13/

Ми знаємо таких християн: доки вони чесно працювали, перебували в недостатках потребували опори в людях, - вони були в Церкві й працювали для Церкви. Але коли забагатіли, коли обросли маєтками, - вони вже не мають часу ні для Бога, ні для Церкви, ні для тих людей, з якими вони спілкувалися. Такі люди обросли жиром достатків і їхнє християнство ніби випарувалося. Чим дальше, тим більше ми спостерігаємо таких християн; їх принади світу цього з’їдають, - вони не знають як бути заможними й побожними, отже їхнє християнство було поверхове, неглибоке.

Але на щастя є ще інші християни, ті, які приймають Слово Боже, євангельську науку Христову глибоко в свою свідомість, на підставі тієї науки Христової вони не тільки моляться, а намагаються провадити своє щоденне життя. Вони щиро виховують дітей своїх у вірі тій. Вони ніколи не зраджують Христа, а плоди віри "вони в терпеливості приносять". /Луки 8,15/.

Такі християни не тільки не зраджують Христа, вони не зраджують і свого народу, вони не відрікаються своїх батьків, не відрікаються мови свого народу. Завдяки тому, що є люди, які мають добрий ґрунт сердець, Церква Христова непереможна, її й “сили адові не переможуть” /Матвія 16,18/.

Амінь.

Протоієрей Тарас Славченко