«Чи віруєш ти в Сина Божого?»
6-a Неділя Пасхи
Дії 16:16-34; Івана 9:1-38
Коли Ісус Христос, після довшої розмови з фарисеями й книжниками залишив храм, то Він, проходячи, побачив “чоловіка, що сліпим був з народження.” Учні Христові, теж побачили того сліпого чоловіка й запитали:
“Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?” /Івана 9,2/
Люди в ті часи, як і тепер, всяке нещастя й слабість обумовлювали гріхом. Між тим є певний зв’язок, але не завжди. Це видно з пояснення Ісуса учням:
“Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому.” /Івана 9,3/.
Господь зробив грязиво, помазав очі сліпому, послав промити очі й сліпонароджений став видющим. /Звичайно, не в грязеві була лічнича сила/. Безмежна радість опанувала того молодого чоловіка, його батька та матір і всіх людей доброї волі.
Але фарисеї й книжники вчинили великий крик, бо Ісус, мовляв, порушив закон суботи - в суботу працював, робив зцілення, оздоровлення. Сліпого зрячим у суботу зробив. Вони вчинили велике розслідування, - допитували оздоровленого, батька й матір його, - ті ствердили що знали - хлопець був від народження слідим, а тепер його оздоровлено.
Саме розслідування, щоб дізнатися правду, щоб не було сумніву - ще не є гріхом, але в цьому випадку ясно: ті, що досліджували, фарисеї й книжники, не шукали правди. Коли розслідуванням встановлено правду, що Ісус зробив зрячим таки сліпонародженого, то треба було визнати Його Господом, Сином Божим, бо ж тільки Бог має силу чинити такі дії, - ніхто з людей не може чинити того. Фарисеї ж, дізнавшись, про правду, сказали:
“Не від Бога оцей чоловік, бо суботи не шанує,” /Івана 9,16/.
Велич чуда Божого, що сліпий від народження став бачити, - не зворушував фарисеїв, - їх тільки турбував закон суботи... Вони тільки казали: “звідки ж узявся Оцей, ми не відаємо.” Івана 9,29/.
А молодого чоловіка, оздоровленого, який, відповідаючи на питання фарисеїв, сказав, що його оздоровив Ісус, вигнали геть з кагалу, з громади при синагозі. З євангельської розповіді видно, що коли б той молодий чоловік ствердив неправдиво, так, як вимагали книжники й фарисеї, то він був би у почесті.
Виходить, що духовно сліпими були оті книжники й фарисеї. Сліпонароджений же був тільки тілесно сліпим, а духовно він був здоровий, бо визнавав і стверджував правду. Коли Ісус сказав йому, що Він, той, що відкрив йому очі, є Син Божий, то оздоровлений сказав:
“Я вірую, Господи!” і вклонився Йому.
І промовив Ісус: "На суд Я прийшов у цей світ, щоб бачили темні, а видющі щоб стали незрячі." /Івана 9:38-39/.
Багато з нас гордо заявляють, що вони православні. Але що значить правдиво, по-православному вірити?
Коли ми віруємо, що Ісус народився у Вифлеємі, то це ще не віра. Ту істину історично доказане, так і юдеї можуть вірувати.
Вірувати, що Ісус Христос був великим Учителем нової моралі, який говорив так, як ніхто ніколи не говорив? - Так багато визнають, так визнають навіть, нехристияни, як, наприклад так звані свідки-ЄГОВИ. ТО певно, але то ще не віра, яку вимагав Христос.
Христос, коли оздоровленого сліпонародженого було вигнано з синагоги, запитав: “Чи віруєш ти в Сина Божого?” І коли той, упевнившись про кого мовиться, сказав: “Я вірую. Господи!” - то та віра була правдива, яку й ми повинні всі ісповідувати.
Тільки той, хто вірує в Ісуса Христа як Сина- Божого, той вірує по-православному.
Але віруючи так, людина має ісповідувати так само, має дбати за чистоту своєї одежі Христової, очищати її в Святій Сповіді й єднатися з Христом у Святім Причасті, - то й є те, що кажуть, жити по-православному.
Ісповідуючи нашу віру, ми знаємо, що до 2-го Ватиканського Собору Римської Церкви було поширене, твердження, що коли Таїнства які звершені в Православній Церкві, - то вони недійсні. Тепер, після того 2-го Собору, кажуть, що наші Таїнства дійсні, важливі. Але ми переконані у дійсності, важливості наших Таїнств- без Римських Соборів. Ми визнаємо Господа нашого Ісуса Христа, визнаємо Бога “в Дусі й Правді” завжди, споконвічно. Тому й віра наша Православна нехай буде завжди певною, чистою й непохитною, - та віра завжди спасе нас.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…