26-та неділя 
Ефесян 5:8-19; Луки 13:10-17

ДЕНЬ СЬОМИЙ - ГОСПОДНІЙ

Через пророка Мойсея юдеї, а пізніше й інші народи, отримали Заповіді Божі, - це основні настанови від Бога для життя на землі. Серед тих Заповідей, 4-та передана такими словами:

“Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий - субота для Господа, Бога твого...”

Далi перераховується, що в той день мають не працювати всі члени родини, як також слуги, худоба мають відпочивати. Це, як далi пояснюється, тому, що

"Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все що в них, а дня сьомого cпочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його." /Вихід 20:9-11/

Господь наши Ісусі Христос, як не раз про те згадується в Євангелії, тримав той день сьомий святим і закликав взагалі виконувати Заповіді Божі /Луки 18:20/. Але Хриcтоc не просто відпочивав у сьомий день суботній, а йшов у дім молитви й проповідував Слово Боже та часто чинив чуда оздоровлення в суботній день.

Про один такий випадок і розповідається в уривкові Євангелії, який зачитується нині. 18 років страждала жінка скорчена, тобто - зігнута. Вона так була скорчена, що напевно могла тільки слухати, а не бачити проповідника. Тяжко їй було, та, як видно, вона не зневірилася й приходила в дім молитви /синагогу/.

Господь, бачучи, очевидно, довготерпеливiсть і віру тієї жінки, виявив до неї особливе милосердя: Він поклав руки на неї й сказав:

“Жінко, - звільнена ти від недуги cвоєї. І вoна зараз випросталась, - і стала cлавити Бога.” /Луки 13:12-13/

Старшина синагоги нарікав, що Ісус оздоровив у суботу, бо, мовляв, в інші шість можна працювати, - “приходьте тоді та вздоровлюйтеся, а не дня суботнього” /Луки 13:14/.

Звичайно, що трактування звершеного чуда, як звичайної праці,- то було вершком лицемірства, бо ж те чудодійне оздоровлення людини було виявом милосердя Божого. Бо ж тільки Бог може так раптово оздоровлювати людей. Та коли б старшина синагоги визнав був ту істину, то мусів би визнати , що Ісус є Син Божий, бо ж Він чинить діла Божі. В іншому місці Євангелії засвідчено слова Христові:

"Коли Я не чиню діл Свого Отця, то не вірте Мені. А коли Я чиню, то хоч Мені ви віри не ймете

повірте ділам, щоб пізнали ви, що Отець у Мені, а Я в oтці.” /Івана 10:37-38/

З того й видно, що Ісус і чинив серед людей різні чуда, щоб найперше виявити Свою Божественність. І одночасно тими діями Господь показував, що виявляти любов і милосердя до людей не тільки можна, але й треба в день Господній. Тому й чинив Ісус оздоровлення якраз у той день суботній /Матвія 12:9-15; Івана 9:1-38; Івана 5:1-15 й інші/.

Те й служить нам за дороговказ у житті, коли ми будемо наслідувати нашого Господа, коли в наш сьомий день - неділю, після Богослуження ми намагатимемося провідати немічних і в якийсь спосіб виявимо до них милосердя й любов наші. Те ніколи не заборонено й похвально робити.

Адже ж Ісус Христос навчав, що вчинити якесь милосердя ближньому, - це йому самому вчинити:

“Істинно кажу вам: що тільки вчинити ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили.” /Матвія 25:40/

Юдейські вчителі віри зробили із суботи, сьомого дня, якийсь фетиш, - зробили його днем суцільних заборон. Бог же Творець визначив той сьомий день святим з любови й на добро людям, - щоб вони в молитвах єдналися зі своїм Творцем і одночасно тілесно відпочивали, набиралися сил для праці протягом наступних шости днів.

Те встановлення про сьомий день, щоб тримати його в святості, лишається й для нас, визнавців Нового Заповіту, але самий день сьомий із суботи змінено на неділю, бо ж Бог у Новому Заповіті якраз найбільше прославив неділю:

В неділю воскрес із мертвих Ісус Христос, в неділю зійшов Дух Святий на апостолів й остаточно освятив Церкву Христову. Тому й вирішив Собор Апостольський вважати неділю тим: святим днем Господнім, тримати його в святості. Від самих перших роках по заснуванню Церкви Христової, як засвідчено в Діях Святих Апостолів, віруючі люди збиралися “на ламання хліба”, тобто - на звершення Таїнства Причастя-Євхаристії, в неділю /Дії 20:7/.

Та й Господь Ісус Христос ствердив, що

“Син Людський - Господь і суботі!” /Луки 6:5/.

Отже волею Господньою найбільш освяченим днем і стала в Новому Заповіті не субота, а неділя. Безумовно, днем відпочинку неділя стала вже тоді, коли остаточно християнство

перемогло за часів імператора Константина Великого, але днем святим, днем звершення- найбільшого Таїнства, як уже згадано, неділя стала від перших днів існування Церкви Христової.

Отже, коли ми чуємо спекуляції деяких сектантів, таких, як адвентистів /суботників/, що то, мовляв, винен імператор Константин, що змінено день Господній із суботи на неділю, то ми свідомі, що то фальшиве твердження: імператор Константин тільки узаконив cилою державного дикрету те, що християни вже біля трьох сот років ісповідували, за що вони боролися під владою поган чи юдейської старшини.

Між іншим, добре знати, що адвентисти, які від часу заснування своєї секти все вгадують про друге пришестя Ісуса Христа на землю, почали, взоруючись на юдеїв, святкувати суботу, замість неділі, в 1846 році, - на пораду Рахілі Престон, яка прибула до Вашінґтону в кінці літа того року. Вона казала громаді адвентистів, що тому вони не можуть вгадати року й дня другого приходу Господнього, бо святкують і досі неділю. Якже перейдуть на святкування суботи, тоді їм Бог відкриє ту дату, як робив різні відкриття юдейським пророкам.

Ми ж, православні християни, свідомі, що то фальш - повертатися до святкування старозавітного дня Господнього суботи, бо тим ми зневажаємо виявлення волі Бoжoї, в Новому Заповіті -- вocкpecіння Ісуса Христа й сходження Духа Святого на апостолів у неділю. І одночасно ми переконані в свідченні Христовому, що ніхто з людей не може знати про день приходу Гос-поднього:

“А про день той й годину не знає ніхто; ані Анголи небесні, ані Син, — лише Сам Отець.” /Матвія 24:36/

Правдиво ісповідуючий Бога християнин має жити так, щоб міг будьколи зустріти свого Господа, - отже - завжди жити в чесноті й правді. І попередив нас про те Ісус Христос:

“Тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня прийде Господь ваш.” /Матвія 24:42/

Амінь.

Протоієрей Тарас Славченко