22-а неділя після П’ятидесятниці
Галатів 6:11-18; Луки 16:19-31

“Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, - не йнятимуть віри.” (Луки 16, З1)

Справді так воно й було: Христос воскресив сина наїнської вдови, воскресив дочку Яіра (Матвія 9,25), воскресив справжнього Лазаря (не з притчі), навіть коли сам Ісус Христос воскрес із мертвих, то знаходилися такі, які не хотіли вірити або навмисне розпускали неправдиві чутки, як це робили юдейські первосвященики (Матвія 28:11-15).

Безумно, ми знаємо людей, які поширювали неправду й заперечували чуда воскресіння, але не забуваймо, що ті люди виконували волю диявола, їхнього духовного батька й наставника (Івана 8,44). Отже заперечення і воскресіння, і всіх Божих діл намагався чинити диявол через людей, ним опанованих.

Тому й каже нам апостол Павло:

“Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла (тобто - проти людей), але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби.” (Ефесян 6,12)

Диявол, піднебесні духи злоби намагалися все зробити, щоб люди не увірували, не прийняли Ісуса Христа за Сина Божого, щоб не прийняли чуда, які творив Ісус Христос за діла Божі, - щоб вони не могли спастися, визволитися від панування над ними гріха.

Через те нас так і вражає духовна засліпленість первосвящеників, фарисеїв і книжників, які бачили чуда й діла, які творив Ісус і не могли їх заперечити. Тому вони й журилися:

“Що маємо робити, бо Цей Чоловік [Ісус] пребагато чуд чинить? Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього увірують...” (Івана 11,48).

Для слуг диявола сама проповідь, наука Христова - були неприємними, але найбільше допікали діла Божі, які чинив Христос, бо їх ніякими словами не можна було заперечити, хоч і пробували те робити фарисеї: “Він демонів не виганяє інакше, тільки як Вельзевулом, князем демонів” (Матвія 18,24).

Отже та духовна засліпленість супротивників Христа - юдейської старшини, - то була засліпленість не від незнання, неможливості пізнати правду, але через опанування їхньої волі відвічним ворогом Божим - дияволом. Вони просто не прагнули пізнати правду, вони не хотіли прийняти ту правду.

Коли в людині зникає віра, коли в неї робиться духовна порожнеча, то в ній неминуче оселюються оті “піднебесні духи злоби”, про які нагадує нам апостол Павло. Порожнечі природа не терпить, - про те згадують навіть безбожники.

Коли люди відступають від правди навіть у чисто світських справах, то неминуче приводить їх до служіння неправді. Коли Святополк, син Володимира Великого, забив своїх братів, то він, щоб затримати своє панування в Києві, покликав на допомогу чужинців-поляків. І він став відомий в історії України як Святополк Окаянний, його пам'ять покрита неславою, як того, що вислужувався чужинцям, щоб панувати над своїм народом.

Але той тяжкий приклад з нашої української історії не спонукав служити правді й своєму народові інших людей. Вислужувалися пізніше перед чужими, щоб панувати над своїм народом Брюховецький, Многрішний, донощиками були Іскра й Кочубей. Їхні діла й імена всі пішли в неславу, ті ж, кощу вони вислухувалися, - їх і зневажали.

Та не навчило те добра вислужників у нових часах: Чубар, Затонський, Скрипник, Юрій Коцюбинський, які або засліплені фальшивими гаслами, або просто хотіли панувати з ласки чужих над своїми, і тому зрадили інтереси свого народу. І знову ж - чужинці їх відкинули й знищили, коли вже не потребували їхньої допомоги панувати над Україною.

Одначе, не навчили й ті тяжкі криваві приклади долі зрадників і вислужників людей у нових часах. Погляньмо нині в Україну й ми побачимо тільки перехідні імена, які, виконавши свою ганебну ролю, зникають з політичного обрію й ідуть в неславу.

Хто з тих людей вислужників здобув добру славу в своєму народові, чию пам'ять шанує наш нарід? То також своєрідна сліпота.

Така доля всіх відступників від Бога, від Божих законів і від правди свого народу, яка в нас завжди була неподільною з правдою Божою, бо наш нарід ніякого не поневолював, а тільки прагнув жити вільним життям у своїй країні.

Є сліпці духовні, які намагаються жити без Бога, як і той євангельський багач із притчі про Лазаря, у країнах, де вільно визнавати Бога. Подаю тут один яскравий приклад, взятий із газетного репортажу.

Один заможний чоловік, з професії фармацевт, подав в США судовий позов супроти своїх п'ятьох синів. Він не висував якісь фінансові чи взагалі матеріальні обвинувачення, лише оскаржував синів, що вони отримали від нього спадщину, а тепер не хочуть знати його.

Суддя сказав, що черев те, що позовник не вимагає будь-якого утримання від синів, бо має за що жити, то він (суддя) не може винести будь-якого присуду супроти синів, але радить позовникові звернутися до свого священника чи пpoпoвiдникa (“мiнicтep”) щоб той усовістив синів, щоб вони не забували батька.

- Я є атеїст і не належу до жодної Церкви.

- Тоді немає ради. На це немає закону, ні поліції, які могли б вам допомогти. Ви можливо готували ліки сотням чи тисячам людей, але за цілий вік свого свідомого життя не подбали, не приготували ліків ні для своїх дітей, ні для себе.

На цьому справа була припинена в суді, але в житті, як ми знаємо, вона так не може бути припинена. Людина має собі визначити місце в житті - чи вона буде жити з Богом, чи без Бога. І в залежності від того вона має визначити собі долю у вічності, в потойбічному світі, - чи бути з Лазарем, із Христом, чи бути разом з тим багачем, який “зодягався в порфіру й віссон, і щоденно бенкетував” (Луки 16,19).

Віра Христова тим і добра, що в ній Христос нікого до нічого не змушує, - ні до раю, ні до пекла; людина в цім земнім житті може свідомо вибрати собі місце. Христос тільки з любов’ю закликав нас:

“Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, - і Я вас заспокою!”

Христос нам обіцяє, що коли ми добровільно, свідомо виберемо його дорогу, приймемо науку його заповідей, то “знайдемо спокій душам нашим”. (Матвія 11:28-29/

Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі