18-а неділя після П’ятидесятниці
2 Коринтян 9:6-11; Луки 5:1-11

"Допливи на глибінь, - І закиньте на улов свій невід” /Луки 5,4/

В Євангелії згадано, що Ісус, “увійшовши до одного з човнів, що був Симонів”, попросив, щоб трохи відплили від берега,

“сів, та й навчав народ із човна.” (Луки 5, 3)

Маса народу ходила за Ісусом, і чи Він був серед поля, в пустині, в місті,-- скрізь люди йшли за Ним, щоб почути Слово Боже чи отримати благодать Божу на оздоровлення від духовних і тілесних немічей.

Христос мусів сказати Симонові (Петрові) трохи відплисти від берега, бо, очевидно, багато людей товпилося, тиснулося, і щоб усі могли чути Його науку, треба було дещо відсторонитися. В іншому місці Ісус мусів зійти на невеличку гору, щоб усі навколо могли чути й бачити Його (6-й розділ в Єв. від Матвія й Луки).

Христос ніяких матеріальних дарів не давав і не обіцяв людям, і що слідували за Ним скрізь маси народу, свідчило про велике бажання почути проповідь про спасіння. (Церква Христова також не обіцяє людям жодних матеріальних здобутків).

Після того, “коли Він перестав навчати, промовив до Симона: ‘Попливи на глибінь - і закиньте на полов свій невід.’” (Луки 5,4). Здавалося, що Ісус, скінчивши духовне, наситивши людей духовними дарами, забажав обдарувати своїх найближчих матеріально, - щоб вони зловили більше риби. Не забуваймо: то були рибалки не для спорту, не для розваги, - вони жили з улову риби.

Симон, правда, сказав, що вони вже цілу ніч трудилися, очевидно й на глибині, і “нічого не вловили”, отже ніби даремно було б повторювати ті зусилля, “та за словом Твоїм укину невода.” (Луки 5,5) Чуючи надзвичайність проповіді Ісуса, якого він називав "наставником", в Симона десь могла бути надія, що Ісус справді допоможе і в матеріяльних здобутках, бо ж треба з чогось жити...

Але сталося таке, чого взагалі ні Симон, ні інші рибалки не мріяли: риби було так багато, що вони наповнили свій човен (Симона й Андрія, можливо й їхнього батька Іони), покликали сусідніх рибалок Заведеєвих, — ті наповнили свій човен, човни від великої ваги - багато риби - почали "потопати" - опускатися донизу, а в сітях було стільки риби, що сіті стали прориватися...

І тут "Симон (Петро)... припав до колін Ісусових" і зворушений вигукнув до Нього: "Господи! - вийди від мене, бо я людина грішна!" Петра осяяло зрозуміння, що Ісус не просто учитель чи наставник у вірі, проповідник Слова Божого, а що Він є втілення Бога чи Бог у людському тілі, бо ж Він звершив діло Боже.

Зрозумівши, що перед ним Бог, Господь, Симон і припав до колін Ісусових, і признався, що він людина грішна й недостойна бути в присутності Господа. І Симона, і його брата Андрія і синів Заведеєвих - Якова й Івана охопив жах, що вони є в присутності Господа.

Очевидно, Господь знав, що і Симон, і його брат та приятелі є грішні люди, але Він також і не йшов шукати праведних, а грішних людей, які мають щирі відкриті серця й жадають Правди.

"Я не прийшов кликали праведних, але грішників до покаяння" /Матвія 9,13/ - ствердив в іншому місці Господь.

Визнання своєї гріховності й недостойності Симоном - це був початок покаяння. Чудо з уловом риби мало переконати і Симона, і його приятелів: Те, що неможливо вчинити самими людськими силами, можливе стає вчинити силою й благодаттю Божою, з Богом все можливе.

І тому, коли Ісус, після вчинення великого чуда сказав тим рибалкам, що Він зробить їх, ловців риби, ловцями людей, то вони Йому повірили. Вони зрозуміли, що Ісус - це Бог у людському тілі й тому Він здатний все вчинити.

Отже, як бачимо з євангельської розповіді апостола Луки, хоч Ісус учинив великий матеріальний здобуток для рибалок, але Він зробив те не для їхнього матеріального збагачення, а для духовного переродження, для цілковитої зміни цілі і способу їхнього життя.

До цього часу у їх була ціль - уловити якнайбільше риби, вигідно продати її (частину, звичайно, спожити зі своєю родиною), щоб забезпечити матеріальні підстави свого існування. Тепер же їхньою ціллю стало - якнайбільше придбати людей, виловити їх з суєти життєйської й приєднати до Церкви Христової, для єдності з Богом, для спасіння їхніх душ. Замість малого Галилейського моря перед ними Христос відкрив безмежне широке море людських душ. Звершене Ісусом чудо улову риби переконало їх у всемогутності Його сили, благодаті Божої, Тому вони, на Його заклик, і пішли за Ним, - стали ловцями людей.

І це не тільки символ: найраніша історія Церкви Христової свідчить, що вони ту святу місію - притягання людей до Христа - сповнили. Про те свідчить вся, майже двохтисячна, історія розвитку й життя Христової Церкви на всіх континентах світу.

І наша приналежність до Христової Церкви, навіть наша участь у Богослужінні нині - це також свідчення про виконану святу місію першими учнями Христовими - апостолами й їхніми наслідниками - єпископами, священниками.

А все почалося зі звершення чуда Ісусом Христом, з улову риби... Якби ми почали визначати саме поняття - чудо, то потратили б багато часу й напевно думки наші поділилися б, але всі, очевидно, розуміємо, що чудо - це звершена дія, яка понад спроможності людські.

Коли Ісус Христос без операцій, без ліків матеріальних оздоровлював спаралізованих, сліпих, прокажених, - то те все було чудами, ділами Божими (“хоч ви Мені віри й не ймете, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я – у в Отці.” /Івана 10,38/)

Ми також тепер сприймаємо: коли по нашій молитві стається подібне до Христових оздоровлень, - то це чудо. Але все життя на землі, багато життєвих процесів, які стаються поза діями чи спроможностями людини - це, по-суті, чуда, але через те, що вони стаються, відбуваються постійно, - ми перестаємо дивуватися й вважати їх за чуда. Одначе, вони - вияв дій Божих.

Приклади з природи: Зі звичайної землі, з гною виростає пахуча рожа чи інша квітка... На дереві виростає запашне солодке яблуко чи інший овоч - ні в землі, ні в повітрі, ні в соку рослини, дерева жодний учений-дослідник не знайде тих хімічних складників, парфум чи кольорів рожі, взагалі різноманітних квітів, складників яблука, кавуна, дині, суниці, моркви - звідки те все береться, як воно виробляється, зростає, - “ні мудрий, ні дурень - ніхто не знає”, - як говорить наш Тарас Шевченко.

Через те глибокі дослідники, науковці, творчі лікарі неминуче приходять до висновку, до відчуття й віри в Бога. Для нас доброю ілюстрацією може служити віра великого сучасного науковця-лікаря Георгія С. Котзяса (George C. Cotzias). Той лікар пише: “Мої релігійні переконання...дають мені надію на чуда. Без них я б залишив багато випадків (у розумінні - хворих пацієнтів) збоку, які здавалося були безнадійними, але які пізніше стали життєвими фактами, які свідчать про успіх....Я завжди молюся. Я молюся тепер...Ми мусімо стреміти на єдність з Богом.” (Переклад мій.) (Readers Digest, Oct.1975, p. 2l6).

Кожний чесний сумлінний лікар, кожний хворий має мати віру й надію в Богові, що Бог зможе послати свою чудодійну силу на зцілення, на звершення всякого доброго діла. Бо хоч багато чого для людей неможливо, але з Божою допомогою стає все можливе.

"Неможливе це людям, - та можливе все Богові." /Матвія 19,26/.

Амінь.

——————————————————

George Constantin Cotzias was a Greek medical scientist who together with his coworkers developed L-Dopa treatment, currently the most commonly used treatment for Parkinson's disease.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі