2-га неділя після П’ятидесятниці
Римлян 2:10-16; Матвія 4:18-23

В сьогоднішньому уривкові Євангелії ми чули розповідь про покликання перших чотирьох апостолів, яких Ісус Христос вибрав з середовища простих людей, з поміж рибалок. Вони ловили рибу, а Христос сказав:

"Ідіть за Мною, - Я зроблю вас ловцями людей."(Матвія 4,19)

І дійсно, Андрій і Петро (Симон) послідували за Ісусом, - це сини Йони; так само були покликані й два другі брати, сини Заведея, Яків та Іван. Ісус усіх їх справді зробив ловцями людей до Церкви Його. Вони стали рибалками для Господа.

Як передає нам традиція, Андрій був перший з апостолів, якого покликав Ісус Христос до святої місії спасіння й тому Церква називає його Первозваним. Це той Андрій, який дійшов з місією спасіння також у землю наших предків, який по Дніпрі дійшов до місця, де стоїть тепер Київ, благословив ті гори й сказав, що там постане місто, з якого засяє слава Божа й місія спасіння піде на всі сторони - і це справдилося.

Це апостол Андрій, який, поза іншими Церквами, заснував також Константинопольську Церкву-катедру, був розп’ятий на скісному хресті, у вигляді букви X.

Петро, брат Андрія, був першим, який виголосив проповідь у день П'ятидесятниці (Дії 2:14-41) про воскреслого Ісуса Христа, який вознісся в небо. По його проповіді, як засвідчено в Діях Святих Апостолів, "Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисячі зо три." (2,41).

Апостол Яків, син рибалки Заведея, стійкий і безкопромісовий проповідник віри Христової. Він був один із перших апостолів, що загинув мученицькою смертю - юдейський володар (цар) Аґрипа в 44 році, якраз перед Пасхою, відрубав йому мечем голову.

Апостол Іван, наймолодший з апостолів, якого Ісус найбільше любив, якому доручив доглядати свою Матір (усиновивши його своїй Матері). Апостол Іван справді опікувався Пресвятою Дівою Марією (як стверджено в Євангелії: “І з тієї години той учень узяв її до себе”, - Івана 19,27). Він - апостол Божої любові, який хоч був мучений, але єдиний з апостолів помер природньою смертю. Це він, крім Євангелії й двох Послань (могло бути й більше, але до нас дійшло тільки два), написав Об’явлення - пророчу книгу Нового Заповіту.

Ті згадані чотири учні-апостоли Христові, як і всі 12-ть, усі 70 - пішли всі за Ісусом і після Його Вознесіння наслідували Його в своїй діяльності й переважно закінчили життя своє мученицькою смертю. Та всі вони живі у Господі, всі вони прославляються разом з Господом.

Христові слова: "Ідіть за Мною…" - і сьогодні кличуть нас. Христос не обіцяє тим, хто піде вслід за Ним, земного багатства чи многоліття, але Він обіцяє Царство Боже - "Царство внутрі нас" ще тут на землі (Луки 17,21), а після упокоєння — життя вічне з Ним у Царстві Небеснім. І Він свідчить:

"По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою." (Івана 13, 35)

Ми часто гордо себе називаємо християнами, щоб показати нашу чеснотність чи достойність, але та почесна назва зобов’язує до наслідування Христа в житті. Ми маємо бути свідомими, що перших послідовників Христа їхні вороги глузливо назвали християнами, бо ті між собою й у відношенні з іншими людьми намагалися наслідувати свого Божественного Вчителя. (Дії 11,26)

Послідовники Христа не розгнівалися на таке прозивання, а прийняли його як похвалу, тому й прийняли те прозивання собі за назву. Воно нас зобов’язує до виявлення Христа в нашій вірі, в любові до наших ближніх, найперше.

Думати, що ми по праву хрещення у вірі Христовій, як по якомусь чародійству, автоматично стаємо християнами - це помилка. Ми маємо, як і ті перші послідовники Христа в Антіохії, намагатися жити згідно Заповідей Христових - заповідей вірності й любові. Другі люди, по способу нашого життя, мусять пізнавати, що ми християни, та ще й правдиві визнавці Бога - православні християни.

Апостол Павло робить нам настанову в ім’я Боже:

“Любіть один одного братньою любов’ю; випереджайте один одного братньою пошаною” (Римлян 12,10).

Все наше щоденне життя має виявляти нашу євангельську просвіченіcть у Христі, щоб у тому житті також виявлялася наша пошана до наших ближніх. Той же апостол нам радить "держатися любові до чужинців", але, щоб ту любов природньо виявляти, найперше навчімось виявляти її між собою. По тому, як уже згадувалося, пізнають люди, що ми учні Христові, що ми справді Його послідовники.

Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі