Неділя перед Різдвом Христовим
Євреїв 11:9-10;17-23; 32-40; Матвія 1:1-25

“Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл. що в перекладі є: 3 нами Бог." /Ісаї 7,14; Матвія 1,23/.”

Пророк Ісая, який пророкував від 740 до 701 року до народження Ісуса Христа, написав, передаючи волю Божу, що настане час, коли Діва - непорочна дівчина, непорочне зачне й породить Сина, який буде Богом у тілі людському, тоді буде "З нами Бог" - Еммануїл, Бог буде серед людей.

Очевидно, коли пророк подавав таку дивну вістку, що непорочна дівчина, не знаючи мужа, зачне в утробі Дитя, а тоді породить Його й Бог, як людина, стане жити серед людей, - він не міг написати таке на основі свого людського роздумування. Джерелом тієї дивної вістки й був сам Бог, а Він тільки натхнув людину написати все те.

Та треба сказати правду, багато людей читало пророцтва Ісаї, але мало хто звертав увагу на висловлену ним дивне передбачення. Звертали на те увагу хібащо дослідники, перекладачі й переписувачі Святого Письма, такі, як праведний Симеон.

Аж коли те народження дивного Дитяти сталося, а особливо коли з Дитини виросла Людина до зрілого віку, коли Ісус Христос почав проповідувати, навчати й діяти, виявляючи силу Божу, почав звершувати діла, які жодна людина не могла звершувати, - тоді тільки люди почали розуміти пророцтво Ісаї , висловлене більше, як 700 років перед тим.

Та найбільше люди впевнилися у висловленій пророцтвом істині, коли Господь вже вознісся в небо й Його учні та послідовники почали досліджувати, по настанові ж Христовій, Святе Письмо:

"Дослідіть но Писання... - вони ж свідчать про Мене!" /Івана 5,39/

А по своєму славному воскресінню, коли учні Його не могли зрозуміти як це могло статися Христове воскресіння із мертвих, то "Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було»” /Луки 24,27/.

Досліджуючи Святе Письмо, досліджуючи багато пророцтв, послідовники Христові наново знаходили й відкривали собі також пророцтва Ісаї - дійсно вони свідчили про прихід Бога на землю в тілі людському.

Коли Ісус Христос виростав у Назареті, то багато людей уважали Його просто за сина Йосифа й Марії, приймали Його за звичайну людину. Перше виявлення божественності Ісуса сталося над Йорданом, коли Він прийшов христитися від Івана.

В наших умовах, перед наближенням свята Різдва Христового звичайно піднімається велика комерційна шумиха з подарунками. Є подарунок,- значить є “Крістмас”, немає подарунку – немає “Крістмас”. Через те, щоб усі християни мали той “Крістмас”, відчували Різдво Христове, - всі купують один одному якісь подарунки.

Життєвий досвід з тими подарунками переконує нас, що в переважаючій більшості вони є даремними матеріальними витратами й даремною тратою людських зусиль.

У нашій Православній вірі, у віковічних традиціях нашого народу для дорослих людей ніхто не купував різдвяних подарунків, хібащо на те була якась особлива причина. Для дітей же від хрещених батька й матері на Свят-Вечір давалися невеличкі подарунки, переважно якісь солодощі, горіхи чи дрібні гроші. Але для всіх віруючих людей, Різдво Христове було радісним святом - без жодних “Крістмас презентс”.

Це тому, що в Православії, у правдивому ісповіданні віри Христової, всім людям найбільший подарунок був не від людей, а від Бога - Бог дарував Сина Свого всім людям, пославши його серед людей, щоб Він дарував їм спасіння. Прихід того Сина Божого в тілі людському й сприймали віковічно наші предки як вияв Божої любові й милості до них.

Із того була велика радість, всі раділи, що “3 нами Бог” перебуває. Тому були величні Богослужіння, радісні святкування й поза храмом, прославлялося народження Христове в колядах, - які були виявом народної творчості.

Люди з радістю співали "Всі, що в Христа хрестилися, у Христа одягнулися, Алилуя",

бо вони відчували, що той спів був не просто виконання припису, а висловлення істини, бо ж усі вони охрещені й одягнуті духовно в Христа, який з ними перебував.

І навіть напередодні, коли сідали за вечерю на честь народження Христового, коли кожна хатина християнина перетворювалася в храм, де ніби священнодіяли, зустрічали новонародженого Ісуса Христа, всі сповнялися небуденної великої радості, бо ж у кожній хаті вітали не якогось гостя, а Сина Божого.

Радість на свято Різдва Христового була незвичайна, тому з урочистістю засідали за столи, з урочистістю й побожністю, з молитвами споживали страви, а потім і співали коляди - пісні на прославлення народження Христового, прихід його на землю між людей.

Люди відчували ту присутність Божу, відчували й свою достойність, бо ж це ради них, віруючих людей, Син Божий приходить на землю. Що Бог перебував на небі - то не новина, але от що Бог сходить на землю, - то справді була дивная новина, про що й співали в колядках.

Прихід Сина Божого між людей, запевнення Його, що Він перебуватиме з нами "повсякденно аж до кінця віку” /Матвія 28,20/, завжди вселяли у віруючих людей радість і певність, окрилювали їх надією, що з Богом, з Христом вони зможуть перемогти всі невигоди життєві, всі страждання й переслідування. З Христом можна й терпіти, бо ж і Він терпів, перебуваючи тілесно на землі.

Треба, щоб ми були свідомі, що Бог послав Сина Свого між людей не тільки, щоб Він благовістив нам Євангелію спасіння, не тільки, щоб ми звершували Йому Богослужіння, але щоб ми говорили до Нього, зверталися до Нього з усіма потребами й покладали всю надію на Нього. Св. ап. Павло свідчить: "Надією бо ми спаслися" /Римлян 8,24/.

А в іншому місці той же ап. Павло стверджує:

"Бо для мене життя - то Христос..." /Филип’ян 1,21/

Ми, віруючі, завжди відчуваємо з собою дар і любов Божу, бо Христос перебував завжди з нами.

Амінь.

Протоієрей Тарас Славченко