17-та неділя по П’ятидесятниці
2 Коринтян 6:16-18;7,1; Матвія 15:21-28

НАСТИРЛИВЕ БЛАГАННЯ ПЕРЕД БОГОМ

У сьогоднішній євангельській розповіді маємо не тільки засвідчення великої віри, але також вияв настирливої молитви-благання матері за свою дочку. Звернімо увагу на перше звернення тієї жінки до Ісуса:

“Змилуйся надо мною, Господи... - демон тяжко дочку мою мучить”. /Матвія 15,22/

На те благання жінки Ісус ніби не звернув навіть уваги, та коли вона повторювала своє прохання, то вже учні Ісусові “благали його й казали: ‘Відпусти її, бо кричить услід за нами!’”

Ісус же відповів їм, що Він посланий найперше “до овечок загинулих дому Ізраїлевого”, а просила жінка-хананейка... Одначе, коли та жінка настирливо просила милості Божої, просила, щоб Він таки оздоровив її дочку , то Ісус сказав їй:

“ ‘О жінко, твоя віра велика, - нехай буде тобі, як ти хочеш’ І тієї години дочка її видужала”. /Матвія 25:23-28/

Дехто схильний пояснювати те настирливе благання жінки-хананеянки тим, що тож була мати, а мати, з любові до своїх дітей, буде за них просити, робити все можливе, щоб їх оздоровити. В тому може бути правда, в нас є навіть прислів'я: “Молитва матері спасає з дна морського”, - це щоб показати, що мати здатна й неможливе вчинити для своїх дітей. Та для нас вияв віри тієї жінки-хананейки може служити за приклад як ми маємо просити, звертатися до Бога.

Бог знає про наші потреби. Господь Сам засвідчив:
"Отець ваш знає чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання,” /Матвія 6,8/ але Він хоче, щоб ми висловили те прохання, щоб ми виявили нашу віру, - так було, на наш погляд, і у випадку жінки-хананеянки, так може бувати в багатьох випадках і наших потреб, коли ми просимо. Це з того розуміння в Церкві нашій і встановлено так звані “согубі” ектенії, коли співаємо потрійне “Господи, помилуй!”, а в особливих випадках ми співаємо чи просто виголошуємо 30-40 разів те настирливе прохання.

Господь Ісус Христос усіх нас навчає, щоб настирливо просили й каже: “Просіть - і буде вам дано, шукайте - і знайдете, стукайте - і відчинять вам; бо кожен, хто просить - одержує, хто шукає - знаходить, а хто стукає - відчинять йому.” /Матвія 7,7/.

Люди, зіпсовані вигодами світу цього, кажуть, що не мають часу на довгу молитву, на повторення, - вони хочуть, щоб усе в світі робилось по натиску ґудзика. Та чуття віри, емоційні збудження, наші благання до Бога не можна перетворити на якусь автоматизацію: людина має переживати і радість, і сум, і єднання з Богом так, як це було й дві тисячі років тому, бо душа людська незмінна, як незмінний і наш Господь Бог..

Люди, яку хочуть за годину-півтори в церкві пережити все: і взяти участь у звершенні Таїнства, і навчитися про свою віру, і навчити дітей про віру батьків, і помолитися за здоров'я й за упокій - всіх близьких - живих і спочилих, - сподіваються занадто багато...

Ми повинні не обманювати ні себе, ні наших дітей, не казати, що ми не маємо часу на молитву-розмову з Богом. Ми маємо згадати, що ще можемо годинами сидіти перед телевізійними програмами, можемо перебувати 5-6 годин на забавах і розвагових вечорах, отже всі ми можемо сповняти заповідь Божу про служіння Богові кожний сьомий день - день Господній.

Ті люди, які тільки знаходять час і щиро моляться під час Похорону, великого горя, нещастя в родині, - накликають на себе й на свою родину нещастя. Ми можемо самі себе звоювати, коли підемо такою дорогою.

Нехай нас ніколи не покидає віра, що Бог у силі нас і уздоровити, і допомогти нам, коли ми щиро будемо прагнути виховати в собі й навчити своїх дітей нашої віри, мови наших батьків - нашого народу. Хто каже, що неможливо навчити в Канаді, США чи якійсь іншій країні наших дітей говорити й молитися по-українському, - той висловлює зневіру, яка протилежна і Божим настановам, і праведникам нашого народу, які боролися за просвіщення свого народу.

Наш національний пророк Тарас Шевченко, коли в Україні було заборонено друкувати по-українському, коли під окупацією Росії не було жодної української школи, коли ім'я України було стерто з мап світу, коли на “всіх язиках все мовчало”, коли російський цар Микола 1-й став жандармом цілої Європи, то Шевченко написав:
“Встане Україна!
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти.” 
(Стоїть у селі Суботові, 21-го жовтня, 1845)

Україні, безумовно, тяжко й тепер. Але тепер Україна, хоче того ворог чи ні, має сотні письменників, десятки академіків, тисячі професорів, мільйони, які читають Кобзар Тараса Шевченка, які свідомі своєї національності, хоч можливо й не всі свідомі свого покликання творити нове національне життя. Отже, нехай ніхто не зневірюється ні тут, ні там, - Бог з нами, коли ми щиро ісповідуємо Його - через Господа нашого Ісуса Христа.

Нехай наша віра постійно зміцнюється під час наших Богослужінь, бо ж на них ми маємо “однодушно визнавати Отця і Сина, і Святого Духа, Тройцю одноістотну й неподільну”. Однодушна молитва й може нас найбільше наблизити до Бога, бо в ній ми можемо молитися один за одного, а не тільки за себе особисто.

“Нехай ваше світло світить перед людьми”, нехай воно освітлює серця, думки й почуття наші, щоб люди, бачучи наші “добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі.” /Матвія 5,16/. Амінь.

Протоієрей Тарас Славченко