15-та неділя після Тройці
2 Коринтян 4:6-15; Матвія 22:35-46

В зачитаному уривкові з 2-го Послання апостола Павла до Коринтян є визначення апостола:

“Ми завжди носимо в тілі мертвоту Ісусову, щоб явилося в нашому тілі й життя Ісусове.”
(2 Коринтян 4,10).

То не одинокий випадок, що апостол Павло пов'язує життя християнина зі смертю Ісусовою. Він постійно в своїх посланнях нагадує про те. Так в Посланні До Римлян, яке зачитується при Таїнстві Хрещення, апостол каже:

“Отож, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя.” (Римлян 6,4)

Як це декому може здаватися дивним, але прийняття Хрещення - це насамперед і в першу чергу, по визначенню апостольському, є прийняття смерті Ісусової. Трьохразове занурення у воду якраз і символізує трьохденне перебування Ісусове у гробі, але так, як Він вкінці воскрес, - так новохрещений приймає воскресіння - нове народження в Богові.

“Бо коли ми з'єдналися подобою смерті його, то з'єднаємось і подобою воскресіння.” (Рим. 6,5)

Через те, що ми всі, в Православній Церкві принаймні, приймаємо у Хрещенні свою смерть, уподобляючись Христові, то ми з'єднуємося я Христом смертю й життям. Після хрещення ми вже всі маємо жити іменно в Христі, разом з Христом Ісусом, живучи ідеями його віри. Ми повинні розуміти особистий стан апостола Павла, який іменно намагався жити життям Христовим:

“Я розп'ятий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, - живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за Мене Самого Себе.” (Галатів 2:19-20)

То не було якесь самохвальство Павлове, бо було дійсний стан душевний, в якому він жив, перебував: він справді душевно вмер для гріха, він жив у Христі, хоч тілесні його ознаки могли показувати, що то попередній Савл, та Савла справді не було, Павло справді тілесно жив вірою в Божого Сина, - це той ідеал, духовного удосконалення, до якого ми повинні прагнути.

Через те, що Павло був іменно таким, що Христос у ньому духовно перебував і керував його вчинками, - він був непоборний - його не можна було залякати тілесною карою чи смертю. Та людина, яка досягає завершеності і єдності з Христом, вона повинна сповнитися, не якоюсь гордістю, відчуттям вищості, а іменно любов'ю, - це також наслідуючи Христа. Бо ж Ісус і виявив на землі найбільшу любов:

“Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.”(Івана 3,16) 

Апостол же, висловлюючись і визнаючи любов, сказав:

“Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий. І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, - то я ніщо. І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, - то пожитку не матиму жодного.”(1 Кор. 13:1-4)

Ні знання, ні віра велика й тверда, ні жертвенність, ніщо не може бути досконалим без любові - без любові Христової внутрі людини. Людина має в житті три найбільші дороговкази, як свідчить aп. Павло:

“віра, надія, любов... А найбільша між ними - любов.” (1 Кор.13,13)

Навіть мучениці Христові: Віра (l- р.), Надія (l0 років), й Любов (9 років) - тому стали славними й прославленими, що вони виявили найбільшу любов за порадою своєї матері Софії, яка дала їм настанову: “Діти, не жалійте віддати за Бога тимчасове життя...” (Вони замучені були Римським імператором Адріяном в 137 році – за відмову поклонитися богині Артеміді. Мати померла своєю смертю через три дні. Похоронені всі четверо в одній могилі. Мощі їх тепер спочивають в Елзасі, в храмі Ешо.)

Та ми мусимо бути свідомими, що не один Павло, а всі апостоли були однозгідні у виявленні любови, до нас тільки найбільше дійшло висловів Павлових. Та у висловах любови, визначенні любови,- як виявлення Бога, найбільш відомий ап. євангеліст Іван. Апостол Іван свідчить:

“Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває.” (1 Ів.4,18)

І цей же апостол визначає від Бога, що коли людина сповнена справжньої Христової любови, то вона вже не мусить боятися жодних загроз, переслідувань чи смерті зі сторони слуг темряви:

“Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові.”(1 Ів.4,18)

І любов Христова в нас (до Бога й до ближнього) має перемагати не тільки страх, але й ненависть. Сповнена любови людина не може ненавидіти свого ближнього, апостол Іван виразно визначає:

“Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб.” (1 Ів. 3,15)

Декому може здаватися, що то перебільшення, але досвід життя нас переконує, що іменно люди, які ненавиділи, які визнавали, що їхня ненависть необхідно відображає патріотизм, любов до їхнього краю й т.п., - чинили іменно братовбивства. Так було між ворогуючими націоналістичними угрупованнями нашого народу під час 2-ї Світової війни, так доходило й між особистими ненависниками поза війнами. Справжня любов не здатна на таке лицемірство.

Апостол каже:

“Як хто скаже: ‘Я Бога люблю’, та ненавидить брата свого, той неправдомовець.” (1 Ів. 4,20)

Якщо ми справді хочемо бути щирими ісповідниками Бога, Господа нашого Ісуса Христа, то ми повинні бути тільки правдомовні, бо, як і засвідчено, тільки "Правда визволить нас".

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі