3-га неділя після П’ятидесятниці  
Римлян 5:1-10; Матвія 6:22-33

Священникові в Торонто телефонує один парафіянин:

- Мати в лікарні, лікарі кажуть, що вона може померти за годину або може прожити не більше, як 24 години.

- Коли ж мати попала в лікарню?

- О, вона там уже три з половиною місяці.

Торонто має поверх двох мільйонів населення, у Торонто десятки різних лікарень, завжди десятки тисяч хворих у них. Отже, коли рідня чи приятелі не повідомлять священника-настоятеля, що хтось із їхніх близьких попав у лікарню, то як він може відвідати хворого, як священник може опікуватися хворими?

Дорослі, середнього віку люди вважають, що священника треба покликати, повідомити тоді, як їхні найближчі стоять на грані смерті - ось-ось помруть.

Досить багато формальних християн взагалі вважають, що до Бога треба звертатися тоді, як у них є насущна потреба: треба охрестити, повінчати, похоронити. Через те вони потребують священника щось у подібній функції, як сантехніка /”пламбера”/, електрика, чи різноробочого /“handy-man”/. А як усе в порядку, якщо не треба христити, вінчати, якщо ніхто не вмирає, то такі люди не хочуть не тільки священника турбувати, а вони, мовляв, не хочуть і Бога турбувати... Вони моляться тільки тоді, коли щось їм припече… Таких людей рідко можна побачити в церкві, вони, як кажуть, “вдома /або коло озера/ моляться”, і то, обумовлюють, що моляться ліпше, як ті, що в церкву щонеділі ходять...

Хто й на стільки люди щиро моляться, - тяжко сказати, ми про те не судимо. Тільки певно є, що Господь заповів, що Він визнає перед Отцем Небесним того, хто визнає Його перед людьми /Матвія 10,32/, а не на самоті.

Господь Ісус Христос, як ми чули нині з Євангелії, закликає нас "Шукати ж найперше Царство Боже й правди Його..." /Матвія 6,33/

Щоб шукати щось, - треба знати де воно може бути, треба знати бодай напрямок, місцевість, де предмет нашого шукання знаходиться. Через те питання: Де те Царство Боже може знаходитися, що про нього згадує Христос?

Питання не даремне, бо дехто вважає, як цілком самозрозуміле, що Царство Боже - це тільки Царство Небесне, а туди ми можемо попасти тільки після смерті.

Інші ж люди, за спонукою деяких духовних сліпців, що толкують, пояснюють пророцтва Св. Письма згідно науки фальшивих вчителів, кажуть, що Царство Боже буде на землі тільки тоді, як прийде вдруге Ісус Христос.

Розберімось:

У молитві Господній ми молимося щоденно:

"Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі."

З того Господнього визначення цілком ясно, що Царство Боже може бути “як на небі, так і на землі”. Зрештою, в тій же молитві ми просимо Бога, щоб Його воля панувала також і на землі, як на небі. Кожний християнин повинен вірно розуміти, що Царство Боже може бути і на землі, а не тільки на небі, - Господь навчає нас про те і Своєю молитвою, і взагалі євангельською наукою.

Царство Небесне - це Царство Духа, а учасники Його, поза Богом,- безтілесні істоти. Молячись за душі спочилих, ми просимо для них Царства Небесного. Для Царства Божого земного померла людина не надається. Думаю, що до того не буде ні в кого заперечень.

Але яке ж те Царство Боже на землі, - про яке ми просимо в молитві Господній? Де воно є? Як його пізнати, знайти? Чи справді воно з'явиться аж тоді, коли вдруге прийде Христос?

В Євангелії написано:

“Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі ангели з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї” і буде судити живих і мертвих /Матвія 25:31-45/ “за вчинками їхніми” /Об’явлення 20,12/.

Отже, з того цілком ясно, що тоді вже людям не треба буде шукати Царство Боже, тоді Вищий Суддя буде визначати місце куди кому - чи на життя вічне, чи на вічну муку. Господь же виразно визначив, що

“…ці підуть на вічную муку, а праведники - на вічне життя.” /Матвія 25,46/.

Царство ж Боже на землі, яке Христос закликає “шукати”, будувати, - це не держава цивільна - це Царство, спільнота духова. Це Царство земне не помітне для тілесних очей, але воно існує. Його треба навчитися іменно шукати й пізнавати духовними смислами на землі. Це Царство духовне на землі не відокремлене в якомусь географічному просторі, бо його віруючі люди можуть і повинні будувати скрізь, в усіх краях - своїм життям, виявленням своїх чеснот.

Це не просто наші людські міркування, Христос виразно про те говорить: “Царство Боже не прийде помітно, і не скажуть: ‘Ось тут’ або ось ‘Там’. Бо Царство Боже всередині нас.” /Луки 17;20-21/

Щоб знайти Царство Боже на землі, не треба подорожувати до Єрусалиму, чи в будь-яку частину світу, бо Царство Боже “всередині нас”.

Коротше: Царство Боже треба будувати нашим життям, нашими зусиллями духовно в душах наших, всередині наших громад, всередині нашого суспільства. Цеглини на будівлю того Царства — це виконані Заповіді Христові.

Апостол Павло свідчить нам від Бога:

"Царство Боже, - не пожива й пиття, але праведність і спокій, і радість у Дусі Святім." /Римлян 14,17/.

Коли буде виявлятися праведність у нашому житті, коли кожний із нас намагатиметься чинити добро, коли ми будемо старатися чинити добро для наших ближніх, коли ми будемо прагнути найперше духовного збагачення, єднання з Богом, коли ми намагатимемося не просто декларувати, а жити по Заповідях Божих, Заповідях Христових, коли в наших душах пануватимуть оті “праведність і спокій, і радість у Дусі Святім”, - то ми збудували оте Царство Боже на землі. Тоді воно всередині нас, серед нас пануватиме “воля Твоя” - воля Божа, - як ми й просимо про те в Молитві Господній.

І духовні скарби на землі будуть одночасно нашими “скарбами на небі”, за які Господь може сподобити нас і Царства Небесного, вічного. Скарби виявлених чеснот, добрих діл ніколи не заіржавіють, їх ніколи ніхто не вкраде /Матвія 6:19-20/.

Це може бути кінцем нашої розмови на євангельську тему - про шукання “Царства Божого й правди Його”. Зауважимо лише, що люди, які згадують про Бога й хочуть з Ним єднатися тільки тоді, коли треба христити, вінчати чи хоронити рідних, - ніколи не зможуть знайти Царства Божого. Для них воно буде завжди далеким абстрактним поняттям.

Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі