Неділя Мироносиць 
Дії 6:1-7; Марка 15:43-47;16:1-8

Нині починаю з нагадування, що під час Літургії будемо молитися за здоров’я тих, про кого я довідався відвідуючи хворих у лікарнях, у домах немічних, по домах, та тих, про які рідні чи приятелі просять. Деякі тут між нами, а дехто в Україні, а ще дехто в Англії, Австралії, Бразилії... 

Будемо молитися й за упокій спочилих, які упокоїлися тут, серед нас, а деякі в Україні, деякі в Сибірі й в інших країнах, де вони вільно чи невільно перебували... Скрізь кістки рідних і близьких нам, за всіх ми молимося. 

Такі моління за живих і спочилих звершуються майже за кожною Літургією, та ми, звикнувши до постійних виголосів священника, часом не звертаємо на те уваги. Цим своїм закликом і прошу звернути увагу, бо ж ми молимося Церквою - за всіх тих живих у Господа, - живих тілесно чи спочилих. 

Ми Церквою, Громадою віруючих згадуємо імена для декого з нас рідних чи близьких. За кожного з них виймається частка з проскурки на Проскомідії, а після Причастя священник вкладає ті частки в святу чашу й промовляє: "Обмий, Господи, гріхи тих, що тут поминалися, Кров'ю Твоєю чесною, молитвами святих Твоїх." 

Господь Ісус Христос заповідав нам, що в Нього немає мертвих, бо "Він є Бог не мертвих, а живих". Спочилі у Христі віруючі є живі душі, за які ми й молимося. Молячись за ті душі живі, ми чинимо добро, милосердя для ближніх наших і одночасно висловлюємо нашу глибоку віру у воскреслого Господа нашого Ісуса Христа. 

Цієї неділі ми відзначаємо пам'ять жінок-мироносиць, які приходили рано на світанку намастити миром тіло Христове. Вони ніколи не змогли намастити миром тіло Христове, але Господь, Церква їх прославляє за їхні добрі наміри, за їхню виявлену безкорисну любов до Господа, за їхнє служіння, прислуги Ісусові Христові, апостолам. Ті прислуги уможливлювали Ісусові Христові й апостолам займатися проповіддю євангельської науки, проповіддю Слова Божого. 

Жінки, про яких розповідає Євангелія: Марія Магдалина, Марія, мати Йосієва, Марія, мати Якова, Соломія, Іванна, жінка Хузи, домоуправителя Ірода. Вони не проповідували Євангелії, але без них та проповідь не була б такою успішною. Вони були активні учасниці розвитку Церкви Христової в час її заснування. 

В Христовій Церкві, починаючи з тих жінок, сподвижниць Ісуса Христа й апостолів, жінки завжди відогравали важливу й активну ролю в житті тієї Церкви. Православна Церква особливо завдячує своє поширення й місійні впливи жінкам. 

Виховання дітей, дотримання християнських норм і моралі в родинах /а родини - то основа Церкви/ - ці обов'язки, виховання християнських чеснот – виконували жінки. Жінки самі особисто не проповідували, але вони від початків були будівниками Церкви Христової. 

Бог приділив жінкам у Церкві іншу ролю, як чоловікам. Мода останніх літ - це хваління, що жінки з успіхом опановують “чоловічі” професії. І в те можна вірити, бо ж жінкам Бог дав рівноцінні дари. Але ми є свідками того, що руйнується християнська родина: якщо жінка опановує “чоловічі” професії, то ніхто взамін не може стати матір'ю, вихователькою в родині. Отже руйнується християнська родина - й суспільство прямує до моральної руїни. 

Жінка може бути адвокатом, може складати автомобілі, але будівникам християнських родин ніхто не стає. Ту місію – ніхто не виконує, тому діти бачать своїх матерів тільки зрідка, а, як усім відомо, діти потребують матері постійно, щоденно. 

Роля жінок-трудівників в нашій Українській Православній Церкві велика, в ній ми маємо постійно жіночі організації, які клопочуться потребами нашої Церкви. Але сила, міць нашої Церкви також у тому, що в ній віковічно була мати, яка не тільки родила дітей, але, виховували їх щоденно як віруючих у Господа Ісуса Христа. 

Місія материнства вимагає від жінок чутливої душі, більш ніжнішої, як у чоловіків. Виховання найменших дітей у справедливості, у пізнанні Божих настанов передається матір'ю поступово й непомітно, - і в тому велике духовне покликання кожної жінки-матері. У тому християнську матір ніхто не може замінити.Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі