Вознесіння Господнє  
Дії 1:1-12; Луки 24:36-53

Написано в Євангелії: "І як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними і промовив до них: ‘Мир вам!’”/Луки 24,36/ 

Таким вітанням вітав Господь апостолів, коли вперше з’явився їм після свого Воскресіння. “Мир вам!” - це було можливо звичаєве вітання в тому краю, але в духовному змісті можна також вбачати, що Христос, незадовго перед своїм відходом в небо, давав своїм учням заповіт. 

Як записано в Євангелії, після свого Воскресіння, Господь Ісус Христос, являючись своїм учням вітав- їх: “Мир вам!”, - як свідчить про те і євангеліст Лука, і євангеліст Іван /Івана 20:19,21/. Отже то було цілеспрямоване вітання й побажання Його учням миру душевного. Христос бажав миру-спокою для сердець Його учнів, які мали йти серед людей ї проповідувати Євангелію Христову. 

Мир душевний, спокій, узгодженість їхніх спрямовувань - це була найбільша необхідність у їхній діяльності. З душевного спокою має починатися всяка наша молитва, в якій буде звершуватися Таїнство, тому завжди у нас першим прохання-закликом є: “У спокої Господеві помолімось!” 

Революції, війни основуються на збудженні ненависті, тому ті події недовговічні. Мир - запорука вічності. Мир, спокій мають діяти в Церкві Христовій, щоб вона осягала спасіння людей у вічності. Імперії, держави, які будуються на насильстві, - недовговічні. Церкву ж свою, Господь сказав, Він збудує нас такій основі, що жодні сили зла її не здолають /Матвія 16,18/. 

“Мир вам!” – це не тільки особисті побажання до учнів Христових, а це якраз і настанова для Церкви Його. Церква Христова має зростати в прагненні до миру душевного, в прагненні до єднання з Богом. Унас під час Богослужіння декілька раз, особливо в найважливіших моментах, є благословення від священнослужителя – “Мир усім!” - то все є наслідування Христа Спасителя. Наша Церква скріплюється любов'ю й прагненням до здобуття душевного миру, спокою. 

Хто приступає до Богослужіння, до молитви взагалі, з ненавистю, той просто не розуміє, що ненависть, гнів не можна поєднати з Богом, бо ж “Бог є любов” /Івана 4,8/. 

Другою виразною настановою Ісуса Христа своїм учням, після воскресіння, - необхідність проповідувати “покаяння, і прощення гріхів між народів усіх, від Єрусалиму почавши” /Луки 24,47/. Ту настанову висловив Господь учням своїм, в останній проповіді й зобов'язав їх також христити “в ім'я Отця, і. Сина, і Святого Духа” /Матвія 28,19/. 

Покаяння, прощення, хрещення в Пресвяту Тройцю, тобто, як коротко сказати, має провадитися християнізація всіх народів, - те зобов'язання лишається й нині з нами, з Церквою Христовою. Християнізацію мають провадити всі члени Церкви Христової, не лише священнослужителі. 

Бо ж коли в храмі буде найліпше служитися, коли священник буде справді проповідувати істину, а будуть православні, які по 20 чи ЗО років не бували до Святої Сповіді й Причастя, будуть сидіти вдома, коли в церкві служиться, - то тим ми будемо тільки свідчити проти нашої віри й нашої Церкви. Бо ж, як свідчить ап. Яків, “віра, коли діл не має , — мертва в собі.” /Якова, 2,17/. 

Від нас ніхто не вимагає, в наших умовах, іти за віру на муки, але завжди в усі часи1 ми маємо виявляти нашу віру перед людьми, свідчити нашим життям, нашими ділами, що ми ісповідуємо віру Христову /Матвія 10:32-33/. 

Після свого воскресіння Ісус Христос несподівано являвся, свідчив, що Він справді тілом воскрес, але тіло мав уже одухотворене й тому раптово міг зникати. Жодні сили зла вже не могли Йому спричинити жодної шкоди. 

Та перед своїм вознесінням у небо, Ісус зібрав усіх своїх найближчих учнів, зобов’язав їх, “щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої”, коли вони приймуть Духа Святого й тоді підуть проповідувати Євангелію “аж до останнього краю землі” /Дії 1:4,8/. 

Отже Господь хотів запевнити, щоб Його учні були цілковито підготовлені, до місії спасіння всіх людей, різних народів. Вони все вже мали, тільки благодать Духа Святого мала зійти на них, щоб їм та сила Божа пригадала, зміцнила їх у вірі й знанні та дала їм дар різних мов, для несення, сповнення їхньої місії спасіння. Ісус Христос же попередньо ствердив, що Дух Святий не може зійти на учнів Його доти, доки Він не вознесеться в небо й з’єднається з Отцем Небесним /Івана 14:16-26/ 

І коли все було готове, коли учні Його були зібрані й “дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала його спереду їхніх очей...” /Дії 1,9/ Так явно сталося Вознесіння Господа в небо. Посланці Божі запевнили учнів Христових, що таким же явним буде Його другий прихід на землю між людей.

Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі