5-а Неділя Великого Посту 
Євреїв 9:11-14; Марка 10:32-45

Учні Христові, Яків і Іван, просили Ісуса: “Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один, а ліворуч один.” /Марка 10,37/ Ісус зауважив їм, що вони не знають чого просять. Недоречне прохання синів Заведеєвих вийшло з хибного переконання, що Ісус іде на царство своє. Для царя в ті часи вважалося, що найбільше його слава тоді буває, коли він буде сидіти на царському троні й з високості трону панувати, давати накази, судити, а всі піддані в покорі виконуватимуть його наказ. Так було тисячоліттями ще до приходу Христового, так було довгі століття після приходу Ісуса Христа на землю. 

Ісус Христос справді, йшов на своє Царство, але який Його трон мав бути? - Його трон - був хрест на Голгофі, - то був трон Його найбільшої слави. Отже, якщо б задовольнити прохання учнів Якова й Івана, то треба було, щоб вони були розп'яті один з правого, а другий з лівого боку Христа. Очевидно, ті учні Христові не мали в той час прагнення бути розп’ятими. Тому Ісус і відказав їм: “Не знаєте, чого просите” /Марка 10,38/. 

Часто й ми у наших прагненнях і молитвах, висловлених устами чи не висловлених, більше в потаємних думках, просимо того, чого самі не знаємо. 

Дехто з людей просять чи бажають, щоб їм не треба було працювати, клопотатися заробітком, турбуватися, щоб придбати для своїх дітей маєток чи такі матеріальні засоби, щоб вони були забезпечені на ціле життя й не потребували тяжко працювати, як працювали їхні батьки. 

Ті люди, які діждуться, що їм справді вже не треба працювати, клопотатися заробітком, їм стає тоді зрозуміло, що їхнє життя стало якимось безцільним без тих клопотів і праці. Життя стає без імпульсу, без збудника. Байдужість робить людей нежиттєрадісними, вони починають і тілесно, і душевно хворіти, здоров’я погіршується. 

Діти, які отримали матеріальне забезпечення на безжурне життя, часто розпиваються, стають алкоголіками-п'яницями, марнотратними, любителями розкошів, гульвісами які не мають ні цілі життя, ні прагнення чинити добро, займатися корисною діяльністю. 

Взагалі намагання батьків полегшити долю своїх дітей, в суті своїй добрі наміри, часто приводять до протилежних наслідків, бо дітям батьки намагаються догоджати, намагаються охоронити їх перед труднощами. Через те буває, що батьки тяжко працюють, турбуються про матеріальне забезпечення й родинну єдність, а одружені дорослі діти, зустрівшись із перешкодами, тяжкими обставинами, невигодами, — розлучуються, руйнують родини. Щоб заглушити свою совість, такі люди йдуть на манівці й руйнують також своє і тілесне, і душевне здоров'я. 

Дехто з батьків, жаліючи своїх діток, не будять їх в неділю зранку, щоб вони, бач “бідні”, виспалися. І вони висипаються, в церкві бувають рідкими гостями, а повироставши, зовсім до церкви не приходять. Церква, для них здається зайвою, вона тільки відбирає від них приємності. 

Отже, наші прагнення в житті, як і наші дії, часто бувають не корисні для нас же самих. Видатний лікар-психіатр др. Карл Юнґ /Karl Jung/ свідчить, що більшість його пацієнтів - це так звані "успішні бізнесмени”, які здобули багатство, вигоди життя, але які розчарувалися в житті, — їхнє життя стало безцільним. Їхні психічні хвороби, проблеми кореняться в успішному здобутті матеріальних дібр і в безідейному, безперспективному житті, в житті без Бога, без Христа. 

Др. W.E. Sangster, видатний англієць із Англії, сказав, що американці мусіли б бути найщасливішими людьми в світі, бо вони мають найкращі доми, найбільше автомобілів, найбільше продуктів харчування, і взагалі американці мають більше матеріального багатства в світі, а ніж будь-яка країна. Але, він додає, “я спостеріг, що вони найбільше пишуть книжок на тему – ‘Як стати щасливим’”,- як здобути щастя. 

З того вcього ми пересвідчуємося, що божок матеріального збагачення, - як головна ідея життя, не принесла американцям щастя. У багатьох бідніших країнах можна знайти багато більше щасливіших людей /відсотково/, а ніж в США. 

Взагалі ж, як життєві факти нас пересвідчують, зі зростом матеріальних достатків у різних країнах, помічається зріст розлуки, руйнація родин, зріст аморальності й злодійства. Так у нашій Альберті, тепер найбагатшій провінції Канади, де найбільше заробітків, - також найвищий відсоток розлуки, найбільше нещасливих подруж, отже й найбільше нещасливих дітей, бо вони не матимуть повноти материнської чи батьківської любові. 

Християнин, як і всі люди, хотів би жити забезпечено, хотів би мати матеріальні достатки, бажає, щоб його дітям було добре, але молячись, щоб Господь подавав нам усе необхідне в житті, молячись за “добре поліття й врожай плодів земних”, за добре здоров'я, навіть за довголіття, ми все ж повинні завжди мати, за зразок прохання в молитві Господній: 

“Нехай буде, воля Твоя...” 

Щоб не так, як я тепер хочу, а як на те є воля Божа. Сам Господь Ісус Христос, перед Своїми стражданнями, не бажаючи, як людина, страждати тілесно, “молився й благав”: 

"Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене...Та проте, не як Я хочу, а як Ти...” /Матвія 26,39/. 

Ми часто не знаємо де наше щастя знаходиться - в достатках чи в убогості, коли наша душа й свідомість більш чутливі. Важливо є, щоб наша совість була не затуманена, чиста, щоб ми не вважали найвищим добром здобуття позицій у цьому світі, чи то в посадах, чи в матеріальних достатках, а завжди покладались на Бога: 

“Нехай буде воля Твоя. . .”, “не як я хочу, а як Ти”. 

Важливо є також, щоб ми наслідували нашого Господа й уважали служіння на добро й спасіння нашим ближнім - найвищою ціллю нашого життя. Дорога на Голгофу, хресні страждання - це виявлення Христової любові до роду людського. Коли ми будемо сповнені наміру наслідувати Христа у виявленні любові, — завжди буде між нами мир і радість. 

А Христос, напередодні своїх страждань заповів своїм послідовникам: 

“Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою.” /Івана 13:34-35/.

Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі