St. Volodymyr Cathedral of Toronto

View Original

Поклонятися Богові в дусі та правді

5-a Неділя Пасхи  
Дії 11:19-26;29-30; Івана 4:5-42

Що існує якась невидима могутня Сила, Істота, що створила видимий світ у всій досконалості й опікується ним; що створила й людину - найдосконалішу живу матеріальну /фізичну/ істоту й опікується нею, - про те люди різних рас, у різних частинах світу, які раніше не мали між собою зв'язку, відчували з давен-давен. 

Вони тій Всемогутній Сил і давали різні назви й означення, ми, українці, як й інші слов'янські народи, називаємо ту Всемогутню Силу, Творця й Опікуна світу, - Богом. Але уточнене поняття що є Бог- і визначив сам Бог через Сина свого - Господа нашого Ісуса Христа: 

"Бог є Дух, і ті, що йому вклоняються, повинні в дусі та правді: вклонятися" /Івана 4,24/. 

Апостол Христовий Павло висловив ту ж правду такими словами: "Господь же – то Дух, а де Дух Господній, — там воля". /2 Коринтян 3,17/ 

Дух Господній досягає всюди, у всі простори, у всі місцевості. Осмислити, дати конкретні визначення що є Дух - неможливо. Неможливо визначити Його величину, силу Його. Єдино, що ми можемо наближено висловити людськими поняттями й людською мовою, - що Дух - Бог Всемогутній /Всесильний/, що Він з нематеріальної субстанції створив нематеріальний світ - духовний ангельський світ -небо, і матеріальний, видимий світ, який ми можемо бачити, вимірювати, важити..., пізнавати. 

В наші часи безбожники-матеріалісти твердять, що існує поза матерією ще антиматерія, яка може в свою чергу створювати матерію.... 

Якщо ми могли догадуватися про невидиму Творчу Силу, то через пророків, вибраних Богом людей праведних, ми знаємо з певністю, з Біблії, що той Бог Творець був і є один, а через Господа Ісуса Христа знаємо, що Він виявляє себе в троїчності - в Пресвятій Тройці. 

І Господь наш Iсyс Христос, який визначив, що "Бог є Дух", вказав також, що ми "повинні в дусі та правді вклонятись" тому Богові /Івана 4,24/. Але тут також необхідне уточнення: Схилення голови, поклони, наші пісно- піння на хвалу Богові, ознаменування себе хресним знеменем і подібні зовнішні вияви в молінні, богопочитанні, повинні бути узгіднені з нашим духовним-внутрішнім благоволінням, поклонінням. Щоб те наше поклоніння було в "правді." 

Бо самі зовнішні обрядові рухи, зовнішні вияви моління устами, без правди-щирості в намірах, у благоволінні у вірі перед Богом - не можуть бути прийняті Богом. Через те Господь Ісус Христос і каже, що Він бачить людей, які устами наближаються до Нього, а серця їх далеко /Матвія, 15,8/. 

І це також до співаків і священнослужителів відноситься: бо якщо ми гарно виспівуємо, щоб тільки попишатися нашим голосом, а не вкладаємо в наші співи святі наміри, благовоління перед Богом, то Бог не прийме такого нашого моління. 

Наводжу тут приклад, який дійсно мав місце в моїй священичій практиці. В першій моїй парафії в Давфині я працював над об'єднанням громад /бо певна частина була відділилася й утворила нову громаду, купили ризи, Євангелію й збиралися будувати церкву/. Коли вже погодилися, що відділена частина об'єднається з попередньою громадою, то принесли ті новонабуті Євангелію й священичі ризи. 

І ось приходить до мене, жінка /з тих, що не відходили й активно працювали в Церкві/: 

- Ви, отче, не читайте з тієї синьої Євангелії, й не надівайте тих риз... 

- Чому? 

- Бо то купила ……..чка, то сяка-така, і ми не хочемо, щоб ви їх уживали. 

І я зрозумів, що хоч формально мені вдалося, з Божою допомогою, об'єднати ті дві 

ворогуючі групи, але Христова Громада духовно ще лишалася не об'єднаною, ще треба було багато працювати, щоб дійти до поклоніння в "Дусі й Правді", до дійсного духовного об'єднання, до повного викорінення ненависті й об'єднання всіх людей на основі християнської любові. 

Бо тільки тоді в нас може бути правдива єдність із Богом, тоді тільки може вислухати нас Господь і подасть нам ласку, милість Свою, коли ми погодимося на: взаємна прощення провин одні другим й будемо перебувати у взаємній любові між собою, перебувати справді "в Дусі й Правді."

Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі