Постійно зміцнювати нашу віру
9-та неділя після Тройці
І Коринтян 3:9-17; Матвія 14:22-34
Господь вчинив велике масове чудо нагодування п'яти тисяч людей п'ятьма хлібами й двома рибами, а потім, як написано в Євангелії:
“І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить. Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися на самоті, і як вечір настав, був там Сам.” (Матвія 14:22-23)
Ісус молився публічно, в храмах і поза храмами, чинив діла Божі перед тисячами людей і навчав їх волі Божої, але Він потребував ще приватної молитви-розмови з Отцем Небесним. То зразок і нам до наслідування: кожна людина-християнин мусить брати участь у спільній молитві, брати участь у Богослужіннях, щоб бути учасником святих Таїнств і освячень від Бога. І нам не вільно забувати:
“Бо де двоє чи троє в ім'я Моє зібрані, - там Я серед них.” (Матвія 18,20)
Та кожен із нас, наслідуючи Христа, має привчити себе й до приватної чи особистої молитви на самоті, щоб людина побула й проіспитувала себе перед своєю совістю, щоб висловили всі сумніви й прагнення, щоб в щирості поговорити з Богом - без жодних свідків. В той спосіб людина має здобутися на рівновагу духа, спокій душевний, щоб і в громадських Богослужіннях “У спокої Господеві” молитися, щоб ми здобувалися на кріпку віру в нашому житті, в нашій щоденній діяльності.
Здобутися на тверду й непохитну віру в Христа, в Бога нашого - нам просто необхідно. Апостол Петро закликає всіх нас:
“Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник - диявол - ходить, ричачи, як лев, що шукає пожерти кого. Противтесь йому, тверді у вірі....” (І Петра 5:8-9).
З сьогоднішньої євангельської розповіді нам зрозуміло, що Петрові в той час бракувало віри. Перебуваючи під час бурі в човні, і бачучи, що Ісус іде по воді, Петро увірував, що Ісус має силу Божу й попросив Його, щоб і йому дарував ту благодать, щоб він міг іти по воді.
“Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді.” А Він відказав йому: “Іди”. І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачивши велику бурю, злякався, і зачав потопати, і скричав: “Рятуй мене, Господи!” (Матвія 14:28-30)
У той момент, коли Петро спрямував свою увагу на великі хвилі, а не на Ісуса, він став потопати; на нього напав страх, він утратив віру.
Господь і докорив йому: “Маловірний, чого усумнився?”. (Матвія 14,30) Без внутрішньої особистої віри, сила Божа, яка давала йому змогу йти по воді, - покинула його. Сила Божа, благодать Божа в людині перебуває до тих пір, доки та людина сповнена великої твердої віри.
Та євангельська пригода апостола Петра досить повчальна для всіх нас. Ми всі подорожуємо по бурхливих житейських водах земного життя. Бувають на тих житейських водах, серед моря людських пристрастей, життєві бурі, великі хвилі заливають нас... Часом наш “човен”, наше тіло, наша нервова система не витримує натиску тієї бурі, тих життєвих хвиль, але коли ми тримаємо зв'язок з Богом, з Христом постійно, то ми здобуваємося на тверду віру й Господь допоможе нам утриматися на життєвих хвилях, під час бур і ми залишимося на поверхні життя. Господь нам допоможе, як допоміг Він і Петрові.
Це вірно і для кожного з нас особисто, і вірно по відношенню існування, життя й розвитку святої Христової Церкви, це вірно й щодо нашого народу, об'єднаного у своїй рідній Христовій Церкві. Згадаймо приклади з історії нашого українського народу:
Був час, що землю наших предків заливали великі хвилі татарського потопу.
Був час, що ту ж нашу землю заливали хвилі польсько-шляхетського панування, римо-католицького фанатичного месіянізму, коли вони захоплювали багато з української шляхти.
Був час, коли в 1596 році майже всі єпископи (за виключенням двох нашої Православної Церкви), волею чи неволею, прийняли унію з Римом, “ради лакомства лукавого”, а Церква лишилася майже без єпископів...
Був час, що в Україні, під пануванням Росії, не було жодної української школи й видано було указ царський, за яким стверджувалося, що українського “язьіка нет и бьіть не может”...
Був час, що нашу землю залили полчища німецькі, а всіх нас: хотіли винародовить, зробити рабами...
Були часи й тепер тяжкі часи випробувань нашого народу, коли його духовну субстанцію, коли саме прагнення до обстоювання національної гідности, своєї мови, культури народу жорстоко переслідується.
Але ми мусимо мати тверду віру, що Господь з нами й допоможе нам і під час цієї тяжкої бурі, коли жорстокі хвилі бушують і намагаються змити, зруйнувати духовну оселю нашого народу, знищити Українську Православну Церкву в серцях нашого народу.
Та, не дивлячись на сили ворожі, на вперті хвилі, які загрожують нам, Господь завжди близько коло нас. Коли нам буває тяжко й попадаємо, як той Петро, у стан зневіри чи маловір'я, звертаймося до нашого Спасителя: “Рятуй нас, Господи!” (Матвія 14,30).
Господь, як і Петрові, допоможе нам, подасть свою спасаючу руку, якщо ми будемо постійно тримати зв'язок із Ним, найперше - через загальну громадську молитву й постійно через молитву на самоті. Сам Господь подав нам особистий приклад і зразок до наслідування, отже — наслідуймо його.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…