6-та неділя після П’ятидесятниці
Римлян 12:6-14; Матвія 9:1-18

Так промовив Ісус до розслабленого, коли побачив віру тих, які його принесли (Матвія 9,2). Отже Господь виявляв милосердя, коли Він бачив наявність віри або в самому хворому, або в його ближніх, у людей, що ним опікуються. Віра - це засіб нашої єдності з Богом і тому через вияв віри ми й можемо отримувати милість Божу. Люди, які не мають віри (не отримали її у вихованні чи втратили її), вони не знаходять і дороги на єдність з Творцем.

Подаю тут приклад із судового дослідження:

     Молодий чоловік покусав жінку, а потім повідрубував їй руки, ноги, голову... Жорстокість просто невимовна. Чому він те все чинив - не знайдено причини. Той молодий чоловік перед убивством тієї жінки навіть не знав. Чи діяв він під впливом так званого LSD? - невідомо, то так тільки бічні здогади.

Адвокат-оборонець вимагав оправдати того вбивця й мучителя на підставі "наукової" теорії: людина походить від звіра - людиноподібної мавпи, отже часом у людини проявляються атавістичні звірячі інстинкти й вона може чинити такі чи подібні злочини.

Навіть притулення людини до звірячого походження не може оправдати такого злочину, бо ж хижі звірі забивають інших не для потіхи, а щоб здобути собі їжу. Такі хижі звірі, як наприклад: вовк, лев, тигр не мають інших засобів до здобуття їжі.

Та людина створена окремим актом, окремою дією Бога. Трагедія ж людства полягає не в окремому тяжкому злочині, який адвокати намагаються оправдати тваринним походженням людини, але в тому, що калічаться духовно, морально незчислені тисячі молодих людей, бо їх навчають у школах, що вони мають іменно тваринне походження, хоч насправді ніхто ніколи не міг доказати те твердження - все то існує як одна з гіпотез. Про те тваринне походження людей навчають у школах і під владою безбожників, і в країнах, де при владі, в уряді є більшість віруючих людей.

Через прийняття тієї недоказаної гіпотези в школі, в життя протягом декількох поколінь, вбивства, злочини спричинені людям перестають бути гріхом і злочином проти Бога, порушенням Заповіді Божої, а тільки порушенням певного параграфу карного закону даної держави. І вже в наслідку буває така дивовижна оборона вбивців-злочинців - атавістичні звірячі інстинкти. Такі аргументи можуть подаватися в країнах, де в більшості християни.

Там же, де при владі безбожники, легко ставлять в карні закони такі параграфи, якими жорстоко карають людей, які виявляють милосердя, які намагаються сповняти заповіді Христові, які намагаються творити добро - допомагати ближнім своїм. Наприклад, коли хто допомагав розкуркуленим, давав їм притулок, то тих людей зганьблювали підкуркульниками, ставилися до них, як до злочинців, карали згідно безбожницького кодексу.

А тих, які виявляли жорстокість, тих, які катували, переслідували добрих людей, - тих нагороджували привілеями, орденами й т.п. Через те ми є свідками великого падіння моралі в країнах, де панують безбожники.

Рівень моралі, відношень у середовищі нашого народу віками регулювалися не законами державними різних окупантів (татар, Польщі, Росії, Австрії, Мадярщини, Румунії), а сталими Заповідями Божими - законами даними від Бога. Через те для вбивців, злодіїв, розпусників була створена така атмосфера, що коли їх і не карав державний закон, то їх карав звичаєвий закон нашого віруючого народу. Нерозкаяних грішників називали окаянними й вони не могли знайти опори, притулку в нашому народові. Святополк, який забив своїх братів, тинявся по різних краях (бл. 980-1019).

Все те відношення до нерозкаяних грішників, злочинців було наслідком панування неподільної віри, що людина є особливе творіння Боже, що людина створена на подобу Божу й коли вона нівечить той образ Божий, то чинить великий гріх і проти Бога, і проти людей, проти ж своєї совісті, від якої не можна втекти.

Христос виразно ствердив, що коли хто творить добро, милосердя супроти ближнього, то він творить ті добродійства й для Нього. Так само коли хто виявляє байдужість до ближнього, не хоче йому допомогти, відвідати, то він ту байдужість виявляє й до Христа.

“Істинно кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, - те Мені ви вчинили.” (Матвія 25:40)

Тому наша християнська свідомість також сприймає, що злочини супроти “найменших братів”, супроти ближніх наших - це також злочини супроти Христа, гріх супроти Бога. Злочинець в нашому середовищі - це також і насамперед грішник перед Богом, який потребує покаяння.

Як Церква, як правдиво ісповідуючі Бога християни, ми ніколи не повинні задовольнятися покаранням злочинця, а завжди маємо прагнути, робити все можливе, щоб зрушити злочинця до покаяння й єдності з Богом Творцем.

За взірець нам має служити Господь Ісус Христос, який, коли до Нього принесли розслабленого, найперше подбав, щоб той був оздоровлений духовно, тому й промовив до розслабленого: “Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої!” (Мт. 9,2).

Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі