16-а неділя після П’ятидесятниці  
2 Коринтян 6:1-10; Матвія 25:14-30

У притчі, розказаній Ісусом Христом, таланти - грошові одиниці, та, зрозуміла річ, Господь турбувався не про гроші, матеріальні достатки для людей, а про розвиток духовних, інтелектуальних здатностей, якими Бог обдаровує людей. З розповіді Христової нам ясно, що Бог обдаровує нас неоднаково: одному дано п'ять, другому два, а ще іншому - тільки один талант.

Із життєвого досвіду ми знаємо, що іменно так і буває: одні мають багато різних корисних здатностей, другі менше, а деякі, як виглядає, не мають нічого... Очевидно, то ті, в яких, чи по їх вині, чи по вині батьків-вихователів відібрано й те, що мали, бо “закопували”, не розвивали даних Богом дарів. /Матвія 25:28-29/

Ті, що хочуть на все підвести реалістичну основу, кажуть, що ті здатності-таланти від батька чи матері, від діда чи баби, а не від Бога, але таке твердження не велика премудрість, бо зрештою всі предки від когось таки отримали ті дари. Фактом є, що людина, при всьому розвиткові науки й цивілізації, не може створити жодних здатностей, жодних біологічних чи інтелектуальних відмінностей.

Та навіть і в житті ми спостерігаємо, що є діти, які тілесно є майже точні копії своїх батьків, але здатності мають відмінні: батько й мати не малювали, а серед дітей бувають ті, що мають виразний талант художника, чи так само співака, надзвичайного промовця й т.п. Тих здатностей не можна побачити при дослідженню мозку, при найбільш докладному вивченню організму — ті здатності виявляються в діях, але матеріально вони невидимі.

В багатьох талановитих людей — співаків, художників, музикантів, диригентів - розвинено почуття власного “я”, своєї власної гідности. При чому, розуміння тієї особистої гідности буває викривлене, хибне. Люди самі свої виключні здатності вважають за особисті заслуги. Заслуги ж можуть бути тільки в праці, в старанні розвинути таланти, але самі здатності, таланти - то дари від Творця.

Людина, яка не має музичного слуху, вона ніколи, при затраті найбільшої праці, не можна стати ні співаком, ні видатним музикантом, - то твердження, яке не потребує навіть доказів. І найбільш освічена людина, але без таланту художника - не може намалювати найпростішого предмету, в той час, як навіть неосвічена людина з художнім талантом може зобразити, намалювати складні речі.

Як показує життєвий досвід, люди народжуються навіть із здатностями доброго обходження з іншими людьми. Виховання в тому напрямку може бути дуже помічним, може розвинути природжену здатність, але людям її не можна створити. Через те нас прикро вражає, коли людина здобуває право на певну професію, здобувши знання, але яка в обходженні з людьми /наприклад, в торгівлі/ дуже черства.

Та ми всі маємо бути свідомими, що людина, хоч мусить мати певні здатності /наприклад, щоб вивчати медицину/, але потребує виявити велику пильність і вкласти багато праці, щоб здобути професію лікаря, учителя, інженера, архітекта, правника чи якусь іншу.

Треба мати на увазі, коли ми звертаємося до тих професіоналістів, що ми маємо оплачувати не просто 10-15 хвилин їхнього часу, а маємо в якійсь мірі оплачувати довгі роки, які вони витрачали, щоб навчитися, здобути ту професію, тим більше - вони можуть ще довше сплачувати борги, позички, які вони примушені були зробити, коли вчилися. Брак того зрозуміння може і ображати певних людей, їхню гідність, і створювати внутрі нас хибне наставлення до професіоналістів, які тяжко працювали, розвивали свої таланти, щоб здобути певну професію й становище.

В цій демократичній країні часом можна почути нарікання про соціальну несправедливість, плекається ненависть, але причиною того є вузькоглядність, людська обмеженість.

Хочу тут звернути увагу батьків про необхідність пізнання здатностей, талантів у своїх дітей. Вчителі, вже з професійного становища, мають присвятити увагу тій важливій ділянці. Ми не повинні спрямовувати наших дітей на професії обов'язково з великими матеріальними прибутками. Треба, щоб професія приносила вдоволення людині, щоб вона мала природні здатності до неї, щоб та професія приносила користь людському суспільству.

В нас ще буває, що вчиться чоловік на адвоката, бо так батько-мати хочуть, а син хоче догодити батькам... Ми знаємо вчителів, які свої вчительські обов’язки відбувають, а бувають тільки тоді щасливими, коли розбирають чи складають якісь мотори...

Відомі класичні випадки хибного спрямовування батьками своїх дітей або хибного вибору самими молодими людьми собі професії.

Всім відомий славний художник П. Рубенс, але його батьки хотіли, щоб їхній син був військовим і дослужився до генерала...

Знаменитий Ноель... Батьки хотіли бачити його лікарем, і він здобув диплом лікаря, але прославився як мистець гри на звичайній сопілці. Бо в його був музичний талант, а не лікарський.

Антон Чехов також отримав диплом лікаря, але лікар із нього був дуже слабенький, та твори його не мали нічого спільного з медициною й він прославився як талановитий письменник.

Наш Степан Руданський здобув диплом лікаря й з нього, як виглядає, був добрий лікар, але одночасно він виявив себе як талановитий поет.

Тарас Шевченко був прекрасним художником, але він був ще більшим поетом і борцем за виборення волі своєму народові, - він мав декілька талантів, і не закопав їх, а розвивав Богові на славу й на добро нашому народові; він був із тих, який помножив свої таланти. Кожний із нас має розвивати й помножувати свої здатності, тоді нам Господь “дасть і передасть” /Матвія 25, 29/.

Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі