15-та неділя після Тройці
2 Коринтян 4:6-15; Матвія 22:35-46

Апостол Павло, в 2-му Посланні до Коринтян, стверджує, що “Бог звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої - в особі Христовій.” /2 Коринтян 4,6/.

Це ствердження Павлове можна поєднати з свідченням євангеліста Матвія: “Народ, що в темряві сидів, світло велике побачив...”/Матвія 4,16/ Та й те свідчення Матвія, як відомо, є відображенням давнього пророцтва Ісаї /8,23; 9,1/. З того можна зробити висновок, що й старозавітне й новозавітні свідчення, висловлені різними людьми в різні часи - є виявленням від Бога, тому цінність їх не в мудрості людській. Як стверджує той же апостол:
“Цьогосвітня бо мудрість - у Бога глупота, бо написано: ‘Він ловить премудрих у хитрощах їхніх.’” /2 Коринтян 3,19/.

І чи пророк Ісая за більше, як 700 років перед народженням Ісуса Христа, чи євангеліст, який прийняв і пізнав науку, дії Христові, чи апостол, який, наслідуючи Ісуса Христа, проповідував Його євангельську науку, - усі вони були виконавцями волі Божої й свідчили про дії Божі, як їм було виявлено від Бога.

Апостол Павло свідчив вже про доконану дію - просвічення людей Ісусом Христом. Він зауважує, що самі люди - це нестійкий матеріал – “глиняні посудини”, можуть бути опановані різними тілесними немочами, як і він сам /2 Коринтян 12,7/, але “скарб”, “велич сили була Божа”/2 Коринтян 4,7/, бо ж вони були просвічені Христом і в них перебувала сила Божа.

З тією силою Божою вони нездолані, хоч у сповненні місії Христової терплять багато перешкод, зневаг і понижень, та апостоли пам'ятали Христове передбачення:
“Як Мене переслідували, - то й вас переслідувати будуть” /Івана 15.20/.

Тому, коли апостолів ув'язнювали, били, зневажали /Дії 16:22-24/, то вони знаходили утіху в Господі:
“У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми у важких обставинах, але не впадаємо в розпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені. Ми завсігди носимо в тілі мертвість Ісу сову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове.” /2 Коринтян 4:8-10/.

Послідовники Христові знали, що й Ісуса Христа тілесно били, опльовували, розпинали й умертвили на хресті, але Він, воскреснувши, переміг смерть і дарував життя всім його послідовникам. Господь заповів і дав заохочення його учням:
“Страждання зазнаєте в світі, - але будьте відважні: Я світ переміг.” /Івана 16,33/

І через те учні, послідовники Христові невтомно проповідували євангельську віру спасіння, найбільш наголошуючи про воскресіння Христове, звіщаючи, що “Христос воскрес із мертвих, - первісток серед покірних.” /1 Коринтян 15,20/;
“бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть” /там же, 22 вірш/.

Проповідь апостольська - була насамперед проповіддю оптимізму, в якій люди різних народів знаходили віру надії. Тому ніяка темрява, ніяка сила людська, ані криводушність юдейських фарисеїв та книжників, ані жорстокості урядовців Римської імперії не могли побороти Христового благовістя. Або, як говорить образно євангеліст Іван:
“Світло в темряві світить, і темрява не обгорнула Його.” /Івана 1.5/.

Поганська темрява, і людською мудрістю, і жорстокими карами та насильствами прагнула закрити світло Христове, та не могла. Світло Христове перемогло, як у природі перемагає світло сонячне.

Хоч як їм тяжко не було, але апостоли й послідовники Христові були впевнені в своїм благовісті, бо знали, що:
“Хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже.”/Марка 8, 35/

Послідовники Христові знали, що Голгофа, хрест - це ще не кінець, не все, що в кінці є воскресіння. Тому ап. Павло й пише:
“ ‘Вірував я, через те говорив’, і ми віруємо, тому то й говоримо: знавши, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить з Ісусом і нас...”2 Коринтян 4,14/.

Через те, що послідовники Христові мали таку тверду віру у своє воскресіння, їх не можна було залякати ні карами, ні переслідуваннями, ні тілесною смертю, - вони з Христом були непереможні. Амінь.

Протоієрей Тарас Славченк