Неділя М’ясопусна 
1 Коринтян 8:8-13;9:1-2; Матвія.25:21-46

У час апостольської діяльності ап. Павла християнські громади, які він чи інші апостоли засновували, були як духовні острови серед ісповідників поганства. (Це в деякій мірі подібно до існування наших українських православних громад серед моря чужовірних у цій країні нашого поселення). 

Погани, за своїми звичаями й обрадами, приносили кровні жертви тварин різним своїм уявним богам-ідолам. М’ясо з тих ідольських жертв споживалось при поганських храмах, а залишки його продавались також на базарах, у ятках. 

Християн часто переслідували за те, що вони відмовлялися брати участь у принесенні ідольських жертв, як також відмовлялися споживати м’ясо з тих ідольських жертв. Деякі ж християни, хоч і приймали віру Христову, хоч і були переконані у фальшивості поганських жертвоприношень, але, щоб у никнути переслідувань і докорів більшості співгромадян, що далі ісповідували поганську віру, ішли до поганських храмів і споживали разом з іншими м'ясо з ідольських жертвоприношень. 

Ті християни вважали, що м’ясо принесених у жертву тварин є звичайне м’ясо - пожива й споживання його - це ніякий гріх. Апостола Павла повідомили про таку практику деяких християн у Коринтській церкві й просили дати відповідні настанови, поради. Апостол Павло, в своєму 1-му Посланні до Коринтян і дає відповідні роз’яснення й настанови: 

"їжа ж нас до Бога не зближує: бо коли не їмо, то нічого не тратимо, а коли ми їмо, то не набуваєм нічого. Але стережіться, щоб ця ваша воля не стала якось за спотикання слабим… 

Коли бо хто бачить тебе, маючи знання, як ти в ідольській божниці сидиш за столом, чи ж сумління його, бувши слабе, не буде спонукане їсти ідольські жертви?” (1 Коринтян 8:8-10). 

Отже апостол Павло стверджує, що саме споживання м’яса з ідольських жертвоприношень не є гріхом, бо то справді є тільки звичайне м’ясо, звичайна їжа, яка ні зближує, ні віддаляє нас від Бога. Але тут треба мати на увазі християнам, що коли вони заходять у ті поганські божниці на споживання страв, як на "відчіпне", то коли слабі, у вірі люди побачать, дізнаються про те, то вони можуть подумати, що то не просто споживання м’яса, а визнання тими християнами поганських різних богів (Зевса, Артеміди, Ґери, Юнони й т.п.). 

Слабі у вірі християни можуть спокуситися тим прикладом присутності християн у поганських божницях і через те можуть відступитися від Христа, повернутися знову до поганства. Тому апостол Павло й каже: 

“І через знання твоє згине недужий твій брат, що за нього Христос був умер" (1 Коринтян 8,11). 

Також треба було мати на увазі в ті часи, що деякі з поган, які мали вже намір прийняти віру в Христа, дивлячись на приклад людини, яку вони вважали за правдивого християнина, занехаяють свої наміри й залишаться далі в поганстві, не побачивши світла Христового й свого спасіння. "Грішачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите", — каже ап. Павло (Там же, 8,12). 

У часи перебування апостолів на землі, як також і пару сот років після них, коли християни не виявляли твердої віри в Христа перед людьми, - дуже погано, неґативно впливало на других людей. І навпаки - стійкість у ісповіданні віри Христової (мучеників, ісповідників) перед людьми, - здобувало людей для Христа, для Церкви Його. 

Ствердив Господь: 

"Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того: перед Отцем Небесним Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюсь перед Небесним Моїм Отцем (Матвія 10:32-33). 

У наших умовах віра наших дітей у великій мірі залежить від прикладу батьків, бо ж поза батьками вони можуть дуже мало кого бачити чи знати, щоб ісповідували православну віру. Коли батько-мати рідко бувають у храмі на Богослужіннях, коли вони в своїм житті виявляють байдужість до Церкви, до Заповідей Божих і установлень церковних, то вони тим спокутують дітей своїх на байдужість і на безбожництво. 

Коли потім діти підростуть і батьки будуть їм докоряти за відступництво, то вони матимуть право сказати, що, виростаючи, вони не бачили виявлення справжньої віри, Православ’я, в житті. А Господь Icyс Христос засвідчив: 

“Хто спокусить одного з малих цих, що вірять, то краще було б такому, коли б жорно млинове, на шию йому почепити, та й кинути в море”(Марка 9,42). 

Отже, всякі дії в нашому житті, які спричиняються до спокуси, до послаблення віри, до втрати віри нашими дітьми чи будь-ким із наших ближніх, — це наш гріх супроти Христа Господа. Про все те ми мусимо пам’ятати завжди, а особливо в наближенні Великого Посту, під час якого ми маємо наблизитись, з’єднатися з Христом і Богом нашим. 

І в світлі євангельської розповіді Христової про останній - Страшний суд, - який Він буде чинити, ми мусимо бути свідомими, що й на останньому суді Христовому ми будемо нести відповідальність за те, що спричинилися до втрати віри нашими ближніми, а батько й мати особливо - за втрату віри в Христа їхніми дітьми.

Амінь.

Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі