Неділя 21-ша після Тройці 
Галатів 2:16-20; Лука 8:6-16

"Ось сіяч вийшов, щоб посіяти зерно своє." (Луки 8,5)

Сам Господь Ісус Христос вияснив, що під зерном-насінням Він мав на увазі духовне насіння - Слово Боже. Господь є сіяч того насіння-зерна, сіяч Слова Божого, науки Божої. І, безумовно, всі хто продовжують сіяти євангельське Христове Слово - священики, єпископи, проповідники - вони сіячі, які сіють не своє, а Боже насіння.
Як з зерна-насіння різноманітного збіжжя, трав, садовини виростають рослини, а на них плоди, так з насіння “нетлінного”, - Словом Божим живим та тривалим виростає душа християнина й приносить плоди на славу Божу. Та й самий християнин(ка) породжується благовістям, словом Божим, що вийшло з уст Господа нашого Ісуса Христа.

В першому розділі Біблії стверджено, що Господь прорік:

“Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі.” (Буття 1,11)

І ні безбожник, ні агностик не може заперечити, що насіння, маючи в собі імпульс життя від Творця, відновлює себе, - ми всі є свідками того. І в тому здатності насіння чи зерна є запорука продовження життя всіх живих істот і рослин.
Так само Господь Ісус Христос, прийшовши в світ цей і посіявши духовне зерно Євангельської Правди в душах-серцях учнів його, зразу ж подбав, щоб воно безперервно відновлювало себе й давало плоди:

“Ідіть по цілому світові, та всьому сотворінню проповідуйте Євангелію!” (Марка 16,15)

Знову ж таки, навіть безбожники, які заперечують Бога, Ісуса Христа, не можуть заперечити, що від того часу безперервно проповідується Євангелія, сіється зерно-слово Боже по всьому світові, як і заповідав робити Господь Ісус Христос.

Посіяне Боже зерно проростає в серцях-душах багатьох людей, дає плоди й воно себе відновлює. І матеріальне зерно, і духовне відновлюють себе через плоди, бо джерело їхнього творіння, походження є Бог-Творець. Як ми знаємо з життєвого досвіду, наймудріші чи найпростіші людські творіння не мають насіння й через не можуть себе відновлювати. На те можна давати безліч прикладів (автомобілі, літаки, годинники, комп’ютери...).

В прочитаній нині притчі про сіяча Господь тільки стверджує, що хоч сіяч (Господь) завжди добре зерно сіє, але не в усіх душах, не в усіх, хто слухає, воно проростає. Певна річ, є люди, які сповнені безвір’я й злоби й тому ніколи не слухають слова Божого, але от ті, що слухають:

1. Дехто через байдужість і легкодумність, навіть коли й слухають Слово Боже, то не прагнуть сприймати його в життя, в свою свідомість; це тоді, коли, як каже образно Ісус Христос, зерна “падають край дороги”, вони ніколи не можуть прорости, отже плодів віри у таких слухачів не можна сподіватися.

2. Є люди, яким слово Боже, виголошені істини можуть навіть подобатися, вони можуть навіть похвалити проповідника, що добре слово виголосив, але, вийшовши з храму, такі люди й не думають застосовувати в життя подані настанови Христові, не прагнуть виконувати в щоденному житті волю Божу. Для них проповідь слова Божого - то просто слова: гарні чи негарні, добре чи недобре виголошені. Це й є той кам’янистий ґрунт людських сердець, тому й не дивно, що такі номінальні християни, які можуть навіть часто приходити на Богослужіння, вони, як каже Христос: 

"вірують дочасно, - і за час випробовування відпадають". (Луки 8,13)

В їхніх душах немає нічого, щоб могло спонукувати їх відстоювати, захищати віру, яку формально вони ісповідують. Вони вірують і можуть належати до Церкви для присвійності, доки навколо суспільство шанує членів Церкви Христової. Коли ж владу захоплюють безбожники, то такі люди легко стають зрадниками Христової віри й вислужниками безбожницької влади. Це в основному завдяки зрадницькій ролі таких номінальних християн, що безбожницькі режими сіють ворожнечу всередині Церкви Христової й мають успіхи в руйнуванні її.

   3. Але є християни, які намагаються щиро пророщувати в собі зерна Христової науки, виховувати себе й своїх дітей згідно заповідей і настанов Божих, одначе, тільки до часу... Доки вони, наприклад, не забагатіли. Життєві вигоди, розкоші, як говорить Христос, нівечать добрі зачатки. І ради збереження маєтків такі люди готові міняти і свою віру, і свою національність.
Це з середовища таких людей вийшли Вишнивецькі, Кисілі, Родзянки й їм подібні, які для збереження маєтків і привілеїв стали чи польською шляхтою, чи російським дворянством. Вони відреклися свого народу, мови їхніх предків і в багатьох випадках і віри їхніх батьків. Якщо ж формально й зберігали, наприклад, віру православну в російському дворянстві, то в щоденному житті, у відношеннях з людьми, ділами своїми не ісповідували ту правдиву віру.
В умовах же демократичних держав такі люди, доки не забагатіли, доки не вибилися на привільйовані становища, - могли активно й працювати для своєї Церкви, в середовищі організацій їхнього народу, а пізніше - такі люди вже не знаходять часу для своєї Церкви, свій нарід починають уважати за недостойний. Вони охотніше присвячують свій час для різних клубів, де люди гуртуються за принципом маєтності чи професій.

    4. І якби були тільки ті три групи людей, про які Христос згадував спочатку, то Слово Боже не проросло б належно серед людей, не принесло б плоди. Та є ще інші люди, які мають добрий ґpyнт їхніх сердець, які мають цілком щирі наміри й бажання пізнати правду Божу та ісповідувати її в житті. Такі люди сприймають Слово Боже, “бережуть його в доброму серці,- і плід вони приносять в терпеливості.” (Лк. 8,15)
У часах нормальних такі люди з посвятою виховують своїх дітей, вони завжди мають час для Господа, для Церкви його, для своїх ближніх. А в час гоніння, переслідування з середовища таких людей виходять великі ісповідники й мученики.
Бо такі люди воліють втратити все, всі матеріальні маєтки й вигоди, але зберегти своє синівство в Богові. Вони знають, що хто душу свою згубить ради Хриcта “та Євангелії, той її збереже.” (Мк. 8,35).
Через те, що живуть такі люди, з таким благодатним ґрунтом сердець, з таким наставленням до Божої науки, через те церква Христова, як її не переслідували протягом віків, вона встоялася й “сили адські не переможуть її”. (Матвія 16,18)

Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі