Неділя по Богоявленню
Ефесян 4:7-13 Матфея 4:12-17

«Не хлібом самим буде жити людина,
але кожним словом, що походить з уст Божих."
(Матфея 4,4)

Відомо декілька випадків, коли дитина попадала серед звірів і звірі вигодовували її, вона виростала. Ми маємо на увазі тут не легенди, як, наприклад, про засновників Риму, Ромула й Риму, яких нібито вигодувала вовчиця, а справжні й перевірені випадки. В Індії було знайдену людину в юнацькому віці, яка виростала серед звірів. Протягом декількох років досвідчені вчені й вихователі намагалися навчити того юнака говорити, їсти, як цивілізована людина, поводитися по-людському, але всі старанні заходи були даремні.

Людське тіло було, був мозок в голові, були ж, очевидно, закладені якісь гени, але перевиховати ту істоту на людину, яка була вирощена звірями, неможливо. Це тому, що дитина виростала без слів, без мови людської, а тільки чула рикання й стогони звірячі.

Хоч, як також знаємо, люди можуть папугу й деяких птахів навчити говорити.

Про що ті життєві факти нас переконують? - Людину творить не саме тільки тіло, а головне - слово людське, яке в свою чергу є даром Божим для людей. Без просвічення людським словом, мовою, людська істота стає звірем. Отже в основному слово людське й творить, виховує людину.

Так само людина, яка зростає без просвічення Божим словом, без просвічення теплотою божественної науки, науки любові й милосердя, така людина виростає без віри, черствою й байдужою до оточуючих її людей. Людина, яка виростає без просвічення Божим словом, без просвічення проміннями Божої любові, може набути суму певних знань і технічних кваліфікацій, може здобути різні професії, але її не стримує жодний моральний закон і вона може бути більш небезпечною за будь-якого кровожадного звіра. Це чому такі небезпечні бувають безбожники, коли захоплюють владу в якійсь країні. Десятки мільйонів жертв у Совєтському Союзі, страшні жорстокості, організація штучного голоду в Україні в 1933 році, спричинення страждань багатьом людям, - все те наслідок життя без Божого Слова тих безбожних керівників, виховання без Божого Слова урядовців, виконавців всіх злочинних дій.

У наші часи, коли люди навчилися виробляти ядерну зброю масового знищення, в часи електроніки, ракет, звершення польотів у космос, люди без просвічення Божим Словом, які захопили владу в багатьох країнах, які володіють величезними технічними засобами, можуть спричинити безчисленні вбивства й страждання й навіть знищення природи, рослинного Й тваринного світу на всій земній кулі.

Тому в наші часи, як і майже дві тисячі років тому, правдиві слова Господа Ісуса Христа, що

“Не хлібом самим буде жити людина…” (Матфея 4,4).

Повноцінна людина має також жити “словом із уст Божих”, тобто - керуватися в своєму житті Святим Письмом, а особливо Євангелією, в якій передано науку, яка виходила з уст Господа нашого Ісуса Христа.

Після сорокаденного посту в пустині, Ісус Христос розпочав проповідь Євангелії, науки спасіння людського роду, в Галилеї – найбільш убогій провінції юдеїв, де жили переважно прості убогі люди - рибалки, ремісники, пастухи де було, очевидно, найменше освічених людей.

Єрусалим у той час був центром юдейської освіти, там були відповідні школи, там було багато освічених книжників, знавців Святого Письма Старого Заповіту, там був юдейський храм - головна святиня юдейської віри, синедріон, провідники юдейства й найбільше багатих людей.

Христос, очевидно, шукав найбільш пригожий ґрунт людських сердець, на яких могла б проростати Його божественна наука Божого Слова, і Він якраз вибрав убогу провінцію Галилею, де було найменше матеріального багатства, але найбільше людей із чистим серцем, які прагнули жити по правді, які шукали Божої Правди, які не були попсовані розкошами світу цього.

“Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив",

- писав пророк Ісая за більше, як 700 років перед народженням Христа.

І дійсно так сталося, здійснилося пророцтво Ісаї від Бога. Незаперечними історичними фактами е, що проповідь Євангелії Христос таки розпочав в Галилеї, де нарід  довго перебував у темряві, що перших і найближчих учнів та послідовників Ісус Христос вибрав також у Галилеї, при чому - із середовища бідних трудівників, які шукали Бога й правди Його.

Також, хто хоче пізнати правду про початкову історію Церкви Христової, той дізнається, що протягом перших трьох віків розвитку Церкви її членство переважно складалося з пригноблених і визискуваних, із нижчих верств суспільства, які прагнули визнавати правдивого Бога й виконувати його волю, висловлену через Христову Євангелію.

Цілком певно також, що християнство ніколи не відкидало людей з огляду на їхні матеріальні посілості, тому поступово Церква сповнювалася людьми різних станів і різних матеріальних спроможностей, але в перші три віки, коли Церкву Христову переслідували, то її в більшості оминали пануючі й багатії.

І християнство, віра переважно упосліджених, перемогло світ, силу й могутність Римської імперії, яка панувала в багатьох країнах трьох континентів (Азії, Африки й Європи) Словом Божим. Проти того Слова Божого, яке опановувало свідомість і чуття багатьох людей, спрагнених пізнати Правду, не встоялися могутні адміністративні й військові сили Римської імперії, як не встоялися сили інших держав.

Отже християнство з низів перемогло всі верхи людського суспільства. І ніколи не забуваймо того здійсненого пророцтва, що світло спасіння, світло Христове засяяло з темряви, з середовища упосліджених і принижених. Це тому, Що люди, які жили в багатстві, в розкошах, - вони втратили відчуття правди й необхідності виконувати волю Божу.

І навіть у нас, в українському народові:

• Хіба для української духовости не засяяло світло правди з убожества, з найбільш пригніченої верстви, з середовища кріпацької родини?

• Хіба не убогий виходець з кріпаків Тарас Шевченко показав нашому народові світло правди для нашого народу? Хіба ж не він поставив на сторожі правди свого пригнобленого й зневаженого народу слово того ж народу?

• Хіба не було до Тараса Шевченка й у його часи більш освічених людей серед нащадків козацької старшини, яке стало дворянство “отєчества чужого”? Були в тому середовищі професори, і вчені різних галузей наук, були й архіреї, і генерали, могли бути й міністри… Були ж серед тих людей і родини Кочубеїв, і Безбородьків, і Родзянків. Та слово правди засяяло з “Кобзаря”. З “Кобзаря” почулись заклики любити МатІр-Україну, “любити найменшого брата”, і ті заклики, які були надхненні Духом Істини, тобто - фактично від Бога, полонили серця всіх верств українського народу, а вже, безумовно, вони найбільш чутливо були сприйняті, та й тепер найбільш щиро сприймаються, в середовищі пригнічених, зневажених.

І ті ідеї любові, заклики до всіх верств народу любити свою Матір, всіх своїх братів і сестер і досі не дають спокою поневолювачам нашого народу, безбожникам, які або відцуралися, або й не були просвічені Словом Божим.

Нехай же ті зерна Божого Слова, які промовляють до нас із Святої Євангелії, яка засяяла з темряви, від Христа, і ті зерна правди, які з Божого надхнення досіяв і поставив на сторожі правди нашого народу Божий вибранець Тарас, завжди проростають у серцях наших, у наших почуттях, у нашому розумові й щоб ми діями нашими зроджували й приносили плоди добра й правди.

Тримаймось тієї правди, - вона неподільна у Бога, - і в Євангелії, і в нашому житті має бути та сама.

Сказав Господь Ісус Христос:

“І пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!” (Івана 8,32)
Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі