33-тя Неділя Митаря й Фарисея
2 Тимофія 3:10-15; Луки 18:10-14 

Сказав Господь, що "кожен, хто підноситься. - буде понижений, хто ж понижається, - той піднесеться."
(Луки 18,14) 

Фарисей підносився перед Богом; і перед людьми - хвалився своїми добродійствами, побожністю, осуджував других людей - і був понижений. 

Митар: згадував перед Богом про свою гріховність і просив у Бога прощення

"Боже, будь милостивий до мене грішного!" (Луки 18,13)

Мабуть і митар міг мати якісь добродійства, заслуги, але він перед Богом тим не хвалився, а згадував, тільки про свою гріховність. Отже він понижувався й Бог його мав оправдати; Ісус Христос поставив нам митареву молитву-каяття як зразок до наслідування, тим самим повищив митаря.

Молитва митарева стала молитвою християнського упокорення й визнання гріхів. Перед прийняттям св. Причастя (а священик також і перед приступленням до звершення Божественної Літургії) ми тричі показуємо молитву митаря: "Боже, будь милостивий до мене; грішного!"

Особиста гордість людей - це один із гріхів, який руйнує душу людини. Через гордість людина втрачає благодать і милість Божу. Апостол Яків свідчить:

"Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать"(Яків 4,6).

Теж саме стверджує ап. Петро (1 Петра 5,5).

Гордість, самолюбство, висока думка про себе не тільки віддалюють людину від Бога, понижують і осуджують людину перед Богом, а також руйнують Христові Громади, Церкву Христову.

Біда наша в тому, що багато з нас має дуже високу думку про свої достоїнства, заслуги, а дуже занижену оцінку про своїх ближніх. Один розумний чоловік пропонує, щоб ми на 50% понизили свої достоїнства, бо ми половину наших гріхів і недостач не добачаємо, а на 50% повищили достоїнства, заслуги інших людей, бо ми їхні позитивні сторони не добачаємо. Дуже вірогідно, що ми тоді б наблизилися до справедливості.

Також одна із хиб людського характеру, людська слабість - в усіх невдачах, бідах винуватити когось, а не себе. Що неприємне не сталося, - винен хтось.... Ми звикли прикривати свою вину, вказуючи пальцем на когось іншого. Якщо “невістки” в хаті немає, то винен сусід, уряд..., голова..., священик, будьхто - тільки не ми. Якщо ж у школі наша дитина погано вчиться, то винен учитель, директор, уряд, чи ті, що підручники та програми складали… Вчені психологи дослідили, що коли людина увесь час нарікає, обвинувачує, критикує других, то та людина хоче прикрити свої власні недостачі, хиби, гріхи й провини. Тут, мимо волі, пригадується українське прислів’я про злодія, який кричав: "Ловіть злодія!"  

Часто люди звертають велику увагу на зовнішню чи внутрішню прикрасу храму: які куполи, який іконостас, як розмальована церква. Та є в нас, українців, прислів'я: "Красна хата не вуглами, а пирогами". Так само храм-церква: головне в тім храмі не художні прикраси, а віра й любов, які панують серед відвідувачів того храму.

Нaйкращою цінністю є іменно спільна віра й взаємна християнська любов, які об'єднують тих людей, які спільно моляться, спільно працюють, і в мирі та любові живуть між собою. Коли ж у церкві, буде навіть багато людей, а віра в них буде різна, коли вони не будуть відноситися з любов'ю між собою, - то вони не будуть творити між собою Церкви, а тільки зборище людей.

Митар і фарисей були в одному храмі, але вони по різному вірили й ісповідували  Бога, а протилежними проханнями зверталися до Бога, - тому вони не могли становити одну спільноту у вірі. Подібне об'єднання людей не може бути Церквою. Так було не тільки-між згаданими в притчі митарем і фарисеєм, а так, очевидно, було взагалі в середовищі юдеїв в час перебування Ісуса Христа на землі.

Були юдеї, які чесно ісповідували свою віру й намагалися виявляти її в житті, але були фарисеї, книжники й законники, які перетворили ісповідання віри в єдиного Бога в формальне, звершення приписів і обрядів, а своїми діями й життям фактично виявляли себе богоборцями, - як по відношенню до Сина Божого Ісуса Христа. І Господь засвідчив тим книжникам і фарисеям - формальним звершителям обрядів:

"Ось ваш дім залишається [пустим] порожній для вас.” (Матвія 23,38)

Храм, у якому не ісповідується Бог у спільноті віри в любові, - перестає бути храмом, домом. Божим. Таким духово порожнім залишився й юдейський храм в Єрусалимі після розп'яття Сина Божого. Римляни руйнували в 70 році вже не дім Божий, а будівлю, яку ще перед тим зневажили провідники юдейства.

У нас під час звершення Літургії священнослужитель виголошує:

"Возлюбімо один одного, щоб однодушно визнавати!”

Для звершення найбільшого Таїнства необхідна спільнота віри, що перебуває в любові. Якщо того в нас немає, то в нас не може існувати Церква.

Від якогось часу в наших храмах ми маємо мистецькі хори. В римській церква св. Петра довший час навіть практикували утримання- хору кастрованих мужчин (в дитинстві), щоб був милий "ангельський" спів.

Гарний хор у християнській церкві, який співає на славу Божу, то звичайно добро, але ми завжди повинні дбати найбільше про наявність спільноту віри, щоб було в любові однодушна визнання віри в Господа нашого Ісуса Христа, — щоб І наші храми не залишалися духовно порожніми.

Тому найбільше викорінюймо в душах наших, у нашій свідомості фарисейський спосіб думання, а виховуймо в собі правдиве ісповідання Бога, наслідуючи митника, який каявся перед Богом за свої гріхи й провини та просив у Бога прощення.
Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі