2-га неділя Великого Посту
Євреїв 1;10-14;2;1-3; Марка 2:1-12

Коли людина в тяжкому, фізично безнадійному стані, при такій хворобі наприклад, як рак, то лікарі кажуть: Запізно. От якби цю хворобу було виявлено рік чи два- тому, - то могли б вилікувати...

Ми час-від-часу зустрічаємо вістки в періодичній пресі, на телебаченні в яких повідомляється про тяжкі випадки, наприклад: Чоловік у безтямстві постріляв- дітей, жінку (або інших людей в його оточенні), часом і сам покінчив самогубством. Такі випадки -- тяжкі трагедії.

Чи можна б попередити ті трагедії, вбивства, щоб їх не сталося?

-- Безумовно, але необхідно було, щоб хтось допоміг на початку, в зародку, коли тяжкі проблеми виникали. Але щоб хтось із ближніх допоміг, треба, щоб людина не тримала в собі чи між собою (двома особами) всі непорозуміння, а щоб поділилася й порадилася із приятелями, добрими знайомими, із своїм духівником.

Хоч у першому випадку причиною смерті буває тілесна хвороба, а в другому -- тяжкий душевний стан, але спільне, в них буває те, що хоч людина відчуває недомагання деякі, але не бував великих болей (тілесних чи душевних) і через те не звертається до людей, які б могли: вилікувати чи хвороби тіла, чи хвороби душі.

Спочатку чоловік, у якого виникали проблеми відношень із дружиною, думав, що він сам собі дасть раду, - то тільки його діло. Можливо він і був при Церкві, але не намагався- порадитися з духовними провідниками Церкви. А далі, коли вже проблеми поглибилися, коли йому допікало, коли нервова система не витримувала, - тоді чоловік ішов на вбивство йому найрідніших людей і до самогубства.

Господь Ісус Христос, виконуючи волю Отця Небесного, і встановив Таїнство Покаяння, щоб у ньому, через щире визнання провин, через поради й уповноваження священнослужителів, люди облегшували свої Душі, позбувалися тягарів душевних, знаходили спокій душевний і єдналися з Отцем своїм Небесним через Сина Його -- Господа Icyca Христа. Для того й настанова Христова дана Його учням (і їхнім наступникам): “Кому гріхи простите, - простяться їм, а кому затримаєте, — затримаються.” (Івана 20,23).

Христос: не раз, коли люди просили в Нього оздоровлення тілесного, оздоровлював їх найперше, духовно. Так Він зробив і в зачитаному нині випадку, коли до нього принесли й опустили зверху, крізь розібрану стелю, на носилках “розслабленого”:

“Відпускаються, сину, гріхи тобі! “ (Марка 2,5).

Святі Отці Церкви встановили читати цю євангельську розповідь про оздоровлення душевне й тілесне в другу неділю Великого Посту. Тим Церква нагадує нам, щоб і ми подумали не тільки про тілесні немочі, але й про душевні, і щоб поміркували чи й наші тілесні хвороби не мають зв'язку з нашими душевними проблемами.

Ми також повинні дбати, щоб ненависть чи зависть на вигрівалися в наших душах, а щоб ми прощали винуватцям нашим (як більш: докладно говорилося про те минулої неділі), щоб ми також прийшли до духовної лічниці нашої Церкви й намагалися пізнати й позбутися своїх гріхів, яких ми часом не відчуваємо й не бачимо, а бачимо тільки у ближніх наших...

Визначні духівники Церкви Христової радять нам, щоб ми ще перед тим, як іти до Сповіді, проіспитували кожен себе перед мірилом нашої совісті про наш душевний стан.

Совість - це чутливий душевний інструмент, це радар нашої душі. Ми можемо втекти від сторожів державної чи громадської законності, але від совісті нашої ми ніколи не втечемо. Совість нас ніколи не обманить, але й відчуття наші ми повинні перевіряти й випробовувати, як ми повинні, як каже ап. Іван, випробовувати духів (Ін.4,1). Через те, хоч ми й перевіряємо себе перед своєю совістю, але для того й є священнослужитель, щоб він нам допоміг пізнати нашу гріховність, щоб дав нам відпо- відні поради, настанови в ім'я Господнє й в ім'я ж Христове, щоб було прощенно нам наші гріхи й провини.

В Таїнстві Покаяння ми маємо позбуватися тягарів душевних, щоб ніщо не гнітило душі наші. У Православній Церкві ми маємо бути свідомими що немає проблем, яких би не могли розв'язати з Божою допомогою, тому православні християни ніколи не повинні впадати у відчай, не втрачати надії на милість Божу й допомогу.

Бог часто поміч Свою якраз і дарує через людей, впливаючи на їхні чуття й Дії.

Мені доводилося в старих метричних записах про покійних зустріти дивне визначення--причини смерті (Лепін, Саскачеван); священник написав: "Умерла від злости". Можливо священник той помилився. Але лікарі нам кажуть і ми з пізнання життєвих фактів переконуємося, що багато тілесних захворювань стається через журбу й тяжкі переживання.

Отже, не занедбуймо самих себе, щоб і в нашому випадку хтось не зробив висновок: “Запізно”. У Великий Піст - безумовно найбільше сповідників, та коли ми маємо якийсь тягар чи сумнів душевний, - не чекаймо до Великого Посту, бо Сповідь може бути в любий час, в будь-який день. Господь завжди близько, щоб утішити й заспокоїти нас:

“Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, -- і Я вас заспокою!” – сказав Господь Ісус Христос. (Матвія 11,28)

Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі