Неділя Самарянки
Дії Святих Апостолів 11:19-26,29-30; Івана 4:5-42

“Дай Мені напитись!” - звернувся Ісус до самарянської жінки. Якщо ще хто просить їсти, то часом можуть не дати, але напитись спрагненій людині води, то скрізь дадуть. Тільки жорстокі безбожники можуть не давати ув'язненим спрагненим людям навіть води, щоб зламати їхню волю.

Дивно в цій євангельській розповіді те, що Ісус, бувши тілесно юдеєм, просив напитися в самарянської жінки. Юдеї ж вважали самарян расово й віроісповідно такими недостойними, що до них юдеї відносилися зі зневагою, не спілкувалися з самарянами ні духовно, ні тілесно. То був "апартгайд" гірший, як практикувався у Південній Африці.

Юдеї, які в якийсь спосіб мали відношення з самарянами, вважали нечистими, грішними й вони мали пройти обряд очищення, щоб їх могли знову вважати за достойних юдеїв. Самаряни про те знали, тому й сказала жінка-самарянка до Ісуса: "Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки?" "Бо юдеї не сходяться з самарянами", - як стверджує євангеліст Іван.

Самаряни тілесно, як також віроісповідно, культурою - були мішанці. Географічно провінція Самарія була розміщена між Юдеєю на півдні й Галілеєм на півночі. Отже, коли мешканці Галілеї подорожували до чи з Єрусалиму, то найкоротша дорога їм пролягала через Самарію. Тому й Ісус Христос, разом зі своїми учнями, не раз подорожував через Самарію.

У давні часи, від 10-го століття перед Різдвом Христовим, Самарія була столицею Ізраїльського царства, але в VІІ столітті, точніше - в роках 724-22 до народження Христового, місто Самарія й навколишня територія були завойовані й окуповані Ассирійським царем Салмансаром V-м. (Пізніше, в 331 році до Різдва Христового Самарія була завойована Александром Македонським).

Салмансар 5-й, завоювавши Самарію, забрав багато її мешканців у неволю й поселив їх у Вавилоні, - це був відомий, оспіваний Вавилонський полон ізраїльтян. На місце ж забраних юдеїв- у Самарії, цар Салмансар 5-й поселив людей інших народностей. Ті переселені люди, з бігом часу, змішалися з ізраїльтянами й утворився окремий нарід - самаряни, дещо подібний, а дещо й відмінний від юдеїв.

Самаряни, як і юдеї, визнавали Закон, даний через Мойсея, але у вірі їхній, як також у різних звичаях, взагалі в культурі, були запозичення з культур інших народів, які були тут поселені. Треба також мати на увазі, що самаряни з Біблії визнавали тільки книги Мойсея, а писання інших старозавітних пророків, авторів - не приймали.

Самарян загал юдеїв зневажав гірше за інші, у віровизнанні поганські народи. Юдеїв, очевидно, дратувало те, що самаряни все ж таки і вірою, і расово були дещо подібні до них, але не такі, як вони, і не хотіли свого відрікатися, а приймати юдейське.

(Де щось подібне, як у відношеннях між совєтськими й китайськими комуністами: одні й другі визнають ту саму ідеологію марксизму, але одні й другі між собою різняться основами культури, національними прагненнями й інтересами. Одні й другі воліють мати добрі відношення з капіталістичними країнами, з американськими, японськими чи європейськими капіталістами, мільйонерами, але між собою плекають ненависть, запопадливо цитуючи Маркса й Леніна; одні й другі вважають себе за правдивих комуністів, а других - за ренеґатів, зрадників і т.п.)

Але вернімося до євангельської розповіді. Ісус Христос, попросивши води в самарянки, тим самим відкинув расові й релігійні упередження юдеїв до самарян. Замість загальної юдейської зневаги Він виявив до самарян довір’я, вирозуміння й любов.

Взагалі ж Христос ставив у багатьох випадках самарян за приклад для юдеїв. Так у притчі про Милосердного Самарянина Христос показав самарян більш щирими ісповідниками Бога, як юдейські первосвященики й ревнителі Закону. І Господь, через ап. Павла засвідчив:

“Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть.” (Римлян 2,13)

Отже, коли самаряни більше в житті виконують і дотримуються волі Божої, коли вони більш милосердні, то вони можуть бути й більш ближніми для віруючих юдеїв, а ніж книжники й фарисеї, які дбають тільки за формальне звершення обрядів.

З нинішнього євангельського оповідання ми бачимо, що Христос не тільки зламав расові, національні й віроісповідні упередження, але зламав також упередження супроти грішників, виявивши до них вирозуміння й довір’я.

Він не схвалював гріховні вчинки жінки-самарянки, яка "п’ятьох чоловіків мала”,

і той, з яким жила тоді, не був її шлюбним, чоловіком (Івана 4,18), але Христос не знегував її, не відкинув, а говорив їй, вияснював істину про Єдиного Бога., з’ясував, що “Бог є дух”, і ті, що вклоняються, повинні в дусі та правді, вклонятись" (Ів. 4,24).

Отже Христос, у розмові, з грішною жінкою визначив одну з основних істин нашої віри. Тим Христом виявив велике довір’я, вирозуміння до грішників, дав нам зрозуміти, що ми не повинні їх відкидати, а настановляти, просвічувати, щоб і вони могли спастися.

Просвічена й пересвідчена Христовим словом, жінка-самарянка покинула всі свої щоденні життєві справи, повідомила своїх співмешканців про прихід до них Христа. "І вони повиходили з міста, і до Нього прийшли." (Ів. 4,30) Доброзичливе ставлення Ісуса Христа до жінки-грішниці спричинилося до великого душевного зрушення не тільки тієї жінки, але й багатьох мешканців-самарян, які масово прийшли послухати євангельську проповідь Христову.

В наслідок того самаряни попросили, щоб Ісус “у них позостався. І Він пробув там два дні. Значно більше вони ввірували через слово Його. А до жінки казали вони:

‘Не за слово твоє ми вже віруємо, - самі бо ми чули й пізнали, що справді Він Спаситель світу.’" (Ів. 4:40-42)

Так зламання расових, духовних упереджень Ісусом Христом спричинилося до пізнання людьми правди Божої й до їхнього спасіння.

Нинішня ж розповідь із Дій Апостольських свідчить, що Його учні-апостоли, після прийняття Духа Святого, наслідували Христа-Спасителі й проповідували Євангелію спасіння іншим, неюдейським народам. І це не в юдейському місті, ”в Антіохії вперше християнами названо учнів.” (Дії Святих Апостолів 11,26)

І тому, хоч Господь почав свою проповідь серед ізраїльтян, серед ”овечок загинулих дому Ізраїлевого” (Матвія 15,24), але він же переніс її й до інших народів, в першу чергу - до народу самарянського.

Переслідування юдейською старшиною Церкви Христової в Ізраїлі, спонукало учнів Христових до проповіді Євангелії серед інших народів, де вона в боротьбі з поганством зміцніла й перемогла. Перемогла з Христом. Як Христос ”світ переміг” (Ів. 16.88), так і послідовники Христові, Церква Христова, перемогла світ із Христом, “Спасителем світу” цього. (Ів. 4,42)

Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі