Колись люди складали свої збереження в скринях чи в якомусь іншому надійному місці, але складали, щоб потім щось придбати-купити або зберегти на час, коли не буде сил працювати, або щоб щось зберегти із праці своєї для своїх дітей. 

Тепер, звичайно, складають збереження на рахунок у банку чи в подібних інституціях. Злого в тому нічого немає. Зло приходить, коли людина прогулює, пропиває свій заробіток. Але Господь Ісуc Христос закликає нас, щоб ми не вкладали “серця” нашого у ті матеріальні збереження, у ті скарби, але щоб відкрили рахунок- також у “банку” небесному: 

“Складайте ж собі скарби на небі...” /Матвія 6,20/. 

Господь знає, що людина прив’язується до матеріальних скарбів /цінностей/, - так само вона, складаючи духовні цінності на небесний рахунок, мусить прив’язатися й дорожити тими духовними цінностями. Каже ж Господь: “Бо де скарб твій, — там буде й серце твоє” /Матвія 6,21/. 

Скарби для неба - це насамперед наші добрі діла, діла й вчинки милосердя, вияв любові до наших ближніх, до свого народу, до своєї Церкви Христової. І в ту небесну скарбницю людина може “вкладати своє серце”, свої старання, завзяття й енергію – та й повинне складати зміст, ідею життя християнина. 

Ми стоїми в неділю Сиропусну на порозі Великого Посту - взавтра, в понеділок-- перший день Великого Посту. Перед входом до якоїсь установи людина повинна осмислювати чому вона туди йде. Наприклад: ми повинні знати чому ми заходимо на пошту, в якусь крамницю чи до якоїсь клініки, лікарської канцелярії. 

Перед входом до Великого Посту християнин мусить також осмислити, подумати: чому, для чого той Великий Піст?

Багато людей виробило в собі хибне, формальне розуміння Великого Посту: піст - це не їсти м'яса, не танцювати... Великий Піст встановлено Церквою, наслідуючи сорокаденний піст Господа Ісуса Христа, для духовного звершення, для очищення душ віруючих людей від гріха й з’єднання з Христом у  Святому Причасті, для удосконалення християнських чеснот і наближення до Бога. А Страсний тиждень ще додано для осмислення й пережиття страждань Христових. 

Самий тілесний піст - нічого не додає до християнських чеснот. Їсти чи не їсти м'яса - також мало що змінює в наших душевних осягах, якщо те не з'єднано з нашими духовними зусиллями. 

Піст же духовний - це насамперед свідоме стримання своїх бажань від різних спокус, стримання себе від дороги гріха. Отже стримання від самої скромної їжі - не може служити самоціллю в постові, бо, як і засвідчив Христос, в самій їжі гріха немає: 

“Не те, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, - те людину сквернить.” /Матвія 15,11/. 

Пощення самим шлунком для здорової людини - дуже потрібне, і добре, як те пощення ми практикуємо частіше /його тепер, називають дієтою/, але саме тілесне пощення - це ще не духовна справа. Лікарі тепер часто приписують певну дієту - тілесний піст, і добре нам триматися того лікарського припису, але він не має нічого спільного з нашою духовністю. 

Фарисеї, як ми чули три тижні тому з Євангелії /Луки 18,12/, щотижня два дні постили, навіть пожертви великі на храм складали /одну десяту частину прибутку/, але Христос не порахував фарисеям того за чесноту, бо вони не складали собі скарбу на небі, бо вони тим пощенням і датками хотіли собі прославити себе на землі, але не виявляли головної чесноти — любови до своїх ближніх, як також не виявляли милосердя до тих же ближніх, особливо до вдів; сказав Господь: 

“Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте,  і напоказ молитесь довго, - через те осуд тяжчий ви приймете." /Мт. 23,14/«      

Св. Іван Золотоустий радить нам постити не тільки шлунком, їжою, а також очима, вухами, ногами й руками, як також устами. Щоб ми стримували всі ті органи нашого тіла від грішних вчинків, від дороги до гріха, як також, щоб стримували уста наші від грішних висловів, від спричинення болей і страждань нашим ближнім. 

Св. ап. Павло каже, що немає користи з такого посту, коли ми не їмо м’яса, а їмо ближнього нашого, обмовляючи його. Апостол каже, що коли ти не їси м'яса тварин, а їси душу ближнього твого, то спричиняєш йому душевні рани, сієш підозріння й спричиняєш йому страждання багатьма способами. 

/Для ілюстрації такого невідповідного пощення досить пригадати собі відношення між Кайдашихою й її невістками, -- в Кайдашевій сім’ї / /Можна також при цьому нагадати, що Адольф Гітлер не їв ні м'яса, ні риби…/ 

Ми завжди повинні дбати за небесні скарби добрих діл любови й милосердя, але особливо ми маємо подбати про те під час Великого Посту,--час призначений Церквою для духовного удосконалення, духовного збагачення, яке треба починати від прощення провин нашим ближнім, а ще більше здобутися всім нам на пониження й просити наших ближніх, щоб вони простили провини наші супроти них вільні й невільні. Як ми те зробимо, - то ми справді наблизимося до Бога. 

Тоді, коли ми в Святій Сповіді попросимо в Бога прощення, то можемо бути певні, що Господь виявить до нас своє милосердя й простить нам провини наші. Засвідчив бо Господь: “Хто бо підноситься, - буде понижений, хто ж понижується, - той піднесеться.” /Мт. 23,12/ 

Oтець Протоієрей Тарас Славченко, Неділя Сиропусна. Рим.13:11-14;14:1-4; Мт.6:14-21