14-та неділя після П’ятидесятниці
2 Коринтян 1:2l-24;2:1-4; Матвія 22:1-14

“ВСЕ ГОТОВЕ. ІДІТЬ НА ВЕСІЛЛЯ”

Коли люди Старого Заповіту на Боже запрошення відмовилися прийти в Його гостину, відкинули його науку спасіння, то Бог покликав через слуг своїх - апостолів - до Христової Церкви різні народи, які до того часу не знали єдиного Бога.

Покликали різні народи, - “добрі й злі”, поневолених і поневолювачів, людей різних рас і культур. “І весільна кімната гістьми переповнилась.” Та люди були різні, через те, хоч “багато покликаних” було, - “та вибраних мало.” /Матвія 22,10,14/.

Тобто: покликаних на дорогу спасіння, до Церкви Христової було дуже багато, але спасатися могло мало людей. Деякі з тих, що прийшли виявилися недостойними, дехто легковажно віднісся до Божого запрошення й не мали відповідного весільного одягу. В Євангелії написано:
“Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весільну не вбраного, та й каже йому: ‘Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?’ То й же мовчав.” /Матвія 22:11-12/.

Мовчав, бо оправдання ніякого не було. І не може бути. Очевидно, справа не в якомусь матеріальному одязі /колись на сході, а в Ізраїлі зокрема, був спеціальний весільний одяг, і тільки люди в тому одязі могли приходити на весільну гостину до високопоставлених людей/.

Одяг Христовий “весільний” - це найперше духовна одежа хрещення. “Всі, що в Христа христилися, - в Христа зодягнулися.” /Галілеїв 3,27/. Без одягу Христового в гостину до Христа, в його Царство Небесне не можна з'являтися, - буде викинений геть. Це цілком ясно із ствердженого Ісусом Христом: “Зв’яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви, - буде плач там і скрегіт зубів.” /Матвія 22,13/.

Отже, Христос без Його одягу, нікого не приймає, - це нам усім наперед мусить бути ясно. Пригадую, що одного разу приходив до мене проповідник п'ятидесятників. Він хвалився, що христився вдруге... А мав ще дочку, 19-ти років, неохрещену. Христос же виразно засвідчив:
“Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже.” /Івана 3,5/.

Отже, коли є сліпі проводирі, то вони неминуче й самі, тих, кого ведуть, доведуть до погибелі. Засвідчив Господь:
“А коли сліпий водить сліпого, - обоє до ями впадуть”... /Матвія 15,14/.

Згаданий мною проповідник згодився, що тільки охрещені можуть сподобитися Царства Божого, а як буде з його ще неохрещеною дочкою, - він не знає.

Є ще в нашому православному середовищі друга байдужість:
“Я охрещений, плачу членську вкладку до Православної Громади, отже все в порядку...” - То самообман і гріх. Тільки тому, що батьки в дитинстві нашому потурбувалися придбати для нас одяг Христовий - охрестити, - це замало для нашого спасіння. Для дитячих років - то було дійсно забезпечення... Але коли ми стали дорослими й довгі роки забруднюємо нашу одіж Христову гріховним життям, не очищуємо того одягу сльозами покаяння, то та одіж Христова духовно забруднена. /Приступлення до формальної сповіді, без справжнього покаяння, - мало дає для очищення одягу Христового./

Православні християни мають знати, що одяг Христовий, який нам дано при Таїнстві Хрещення, зітканий з волокон болю, страждань і смерті Ісуса Христа на хресті. То не просто поетичний вираз, апостол Павло свідчить:
“Хіба ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа, Ісуса, у смерть Його охрестилися?” /Римлян 6,3/.

Та одіж хрещення дорогоцінна й якщо ми навіть не відчуваємо скорботи, що ми її забруднюємо, нівечимо нашою гріховністю, не робимо старань очистити її, то як ми посміємо явитися до Христа в Його гостину, в його Царство? Тоді й може бути присуд: "киньте до зовнішньої темряви”…

Членськими вкладками також не можна відкупитися. Господь наші фінансові зобов'язання не рахує й не може прийняти за нашу фінансову вкладку до Царства Свого. Наш одяг Христовий треба постійно очищувати й прикрашати його квітами добрих діл, діл милосердя й братерського співжиття. Нам всім треба практикувати життя в Христі, жити в Христі щодня, а в 7-й день Господній, то таки служити Господеві й Богу своєму, щоб у Богослужінні і в Таїнствах виявлялася наша однодумність, віроісповідна єдність.

Дбаймо, щоб наші діти бачили щире виявлення нашої віри й любові, - то буде найбільш переконуючі для них лекції релігії. Православні люди, які бувають в церкві тільки рідкими гостями, тільки “паски святять” та приходять на забави до церковної залі, поступово втрачають Христову одіж, - всі ми повинні бути свідомими про те.

Коли хто упокоїться, то молимося однаковий словами, але Господь ствердив:
“Не кожен, хто скаже до Мене: ‘Господи, Господи!’ - увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі.” /Матвія 7,21/.

Тим, які не знали Господа Христа на землі, хто не виконував волі його на землі:
“І їм оголошу Я тоді: "Я ніколи не знав вас...
Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня.” /Матвія 7,23/.

Це щоб ми нагадували й пам'ятали про ті свідчення Христові, щоб ми не вступали на широку дорогу байдужості й розгульного життя, що веде до загибелі /Матвія 7:13-14/. Ми повинні завжди пізнавати й визнавати правду, хоч вона нам може іноді здаватися гіркою й тяжкою, але тільки вона може привести нас до спасіння. Господь сказав:
“Пізнайте Правду, і Правда визволить вас.” /Івана 8,32/. Амінь.

Протоієрей Тарас Славченко