28-ма неділя-Праотців 
Колосян 1:12-18; Луки 14:16-2

““...I ЗАПРОСИВ БАГАТЬОХ.”

Христос уподібнив запрошення до Царства Божого, до його Церкви - із запрошенням на “велику вечерю” або бенкет, як ми тепер кажемо. Таке образне порівняння людям найбільш зрозуміле: коли когось запрошують на бенкет, то сподіваються, що ті люди прибудуть, візьмуть участь в урочистості але, звичайно, прибуття - це вияв добровільності.

Також цілком зрозуміло, що ті, що зігнорують запросини, - вони собі пошкодять, бо втратять ласку в того, хто запрошував.

Бог, через Сина Свого, Господа нашого Ісуса Христа, запрошує до Царства Божого, до Церкви Христової всіх людей: бідних і заможних, слабих і здорових, старих і молодих, людей усякого віку, сповнених і суму, і радощів земного життя.

Бог у Новому Заповіті не робить відрізнення жодної народності, не відкидає жодної національності й, як стверджує ап. Павло, не вивищує жодної статі. Всі, що в Христа охрещуються, - всі вони приймають один одяг Христовий, - стають духовно рівними, тому “Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, - бо всі ви один у Христі Ісусі” /Галатів 3:27-28/.

Вірно треба розуміти: національності не зникають: лишаються і греки, і юдеї, й інші народи, але ніхто з них у Христі не вивищений понад другі. В Новому Заповіті немає якогось одного вибраного народу, а є спільнота народів, яка ісповідує одного Господа Ісуса Христа.

Господар наказав слузі своєму:

“Піди на дороги й на загороди, та й силуй прийти, щоб наповнився дім мій.” /Луки14,23/

Дім Божий наповнився різними людьми, “добрими й злими”, як згадано в Євангелії від Матвія /Матвія 22,10/, і всі вони можуть спастися, якщо приймуть “весільну одежу” Христову й братимуть участь у весільній Христовій гостині — “великій вечері”.

Кожна Божественна Літургія, де звершується Таїнство Причастя - це Христова Вечеря. Господь її звершив у четвер перед Своїми стражданнями й наказав учням і послідовникам Його чинити на спомин про Нього. /Луки 22,19/ Безумовно, не механічне відтворення обряду, а звершення того великого Таїнства з вірою, прийняття тих дарів Христових із вірою - єднає нас в одне духовне тіло Христове, в одну Церкву його. Ми стаємо, за образним визначенням Христовим, його галуззям, на яких мають зростати плоди віри. /Івана 15,5/.

Є люди, які для пристойності приймають запросини на Христову Вечерю, формально приєднуються до Церкви Христової, вряди-годи приходять на Богослужіння, але все те “про людське око”, а “серце їх далеко”, як каже Господь /Матвія 15,8/.

Ми, ісповідуючі Бога християни, маємо бути свідомі своєї віри й свого покликання. У Старому Заповіті Бог не запрошував ізраїльтян, а наказував через пророків — робіть так тільки, визнавайте так, а хто не робитиме, хто не так визнаватиме, буде покараний. Тому й Заповіді були висловлені в формі наказу: “Не вбивай...”, “Не кради...”, “Не жадай...”.

Ті старозавітні заповіді лишаються й для визнавців Нового Заповіту, для християн, але ми їх виконуємо не зі страху перед карою, але тому, що знаємо — вони дані нам для нашої ж користі - з любові до нас людей. Свідчить ап. євангеліст Іван:

“Бо то любов Божа, щоб ми додержували Його заповіді.” /1 Івана 5,3/

І ми також маємо бути свідомі, що самим виконанням старозавітних заповідей люди не можуть спастися. Спасіння можна осягнути тільки через віру в Ісуса Христа, як Сина Божого. В Євангелії написано:

“Закон бо через Мойсея був даний, а благодать та правда з’явилися через Ісуса Христа” /Івана 1,17/.

Апостол і євангеліст Іван стверджує:

“І ми бачили й свідчимо, що Отець послав Сина Спасителя світу”/1 Івана 3,14/.

Апостол Петро говорячи про те теж, дає нам розуміння як ми осягаємо спасіння через Сина Божого:

“Бо щедро відкривається вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Icycа Христа.”/2 Петра 1,11/

Отже, сама “велика вечеря”, на яку запрошує нас Бог в честь Сина Свого - це не кінець всього, не тимчасовий бенкет, а вступна передумова до єднання з нашим Спасителем у вічності. Бо від того чи ми будемо з'єднані з Христом у Церкві його в цьому земному світі, залежить наша доля у вічності. Апостол Павло свідчить про те:

“І як ми носили образ земного, так і образ небесного будемо носити.” /1 Коринтян 15,49/.

Ми можемо прийняти чи відкинути запросини Христові, - і в залежності від того ми вирішимо нашу долю у вічності. Не намагаймося тільки відговорюватися різними причинами, що ми не маємо часу на участь у Господній вечері, бо Ісус Христос подібні причини перечислив і сказав, що ніхто з тих “запрошених мужів не покуштує моєї вечері” /Луки 14,24/.

Господь душевидець і знає дійсні причини. Бог обманений не може бути, не обманюймо й самі себе. /Галатів 6,7/.

Амінь.

Протоієрей Тарас Славченко