12-а неділя після П’ятидесятниці  
1 Коринтян 15:1-11; Матвія 19:16-26

Для всіх людей, які пізнають, вивчають віру Христову, неминуче й необхідно познайомитися з Посланнями апостола Павла до Коринтян. Коринтська Церква в розвитку християнства, в житті Христової Церкви мала велике значення, а Послання апостола Павла до Коринтян - це непроминаючі джерела богопізнання для всієї Христової Церкви, для всіх християнських віроісповідань. У Посланнях до Коринтян ап. Павло передав фундаментальну науку, основні правди нашої віри, тому вивчення тих послань є просто необхідністю для тих, хто прагне пізнати настанови від Бога й виконувати волю Божу.

Із 14-ти послань ап. Павла два написані до коринтян. У Діях Св. Апостолів, у 18-му розділі, 1-17 віршах, розповідається більш-менш докладно про заснування апостолом Павлом Коринтської Церкви. Але, щоб мати правдиву уяву про обставини заснування тієї Церкви в тій місцевості, добре нам познайомитися з географією й історією самого міста Коринт. Місто Коринт було засновано дуже давно. За легендарним переказом - в 1350 році до Христової ери заснував його Сізіф, який і був царем Коринту. (За легендою - Сізіф закував у кайдани смерть, яку “боги” послали на землю й люди тоді не вмирали. Коли таки смерть було випущено з кайданів і Сізіф помер, то на другому, підземному світі, він має постійно викочувати камінь на гору, бо той камінь неминуче скочується в долину).

Місто Коринт розміщено було на Коринтському перешийку, який з’єднував материк Греції з півостровом Пелопоннесом, між Іонійським і Міртойським морями. Цілком зрозуміло, що Коринт був природнім торговельним центром, завдяки своєму географічному положенню.

Але торговельним центром здавна були також Атени. Тому довший час провадилася боротьба, суперництво між Коринтом і Атенами. Як торговельний, комерційний центр Коринт міг суперничати з Атенами, але Атени були відомі, безумовно, як центр дохристиянської (поганської) культури й освіти, по всіх краях грецької цивілізації.

Коринт, як торговельний порт на перехресті торговельних шляхів, мав велике значення для багатьох країн Середземноморського басейну. В Коринті зустрічалися люди різних народностей, різних цивілізацій. Люди обмінювалися не тільки різними товарами, але й різними ідеями, взаємно пізнаючи культуру й звичаї різних народів.

Тому заснування Церкви в Коринті було дуже важливим, бо ж з цього місця зустрічі різних народів зерна віри Христової могли поширюватися в різних країнах трьох континентів світу: Європи, Азії й Африки. І так воно дійсно й сталося.

Апостол Павло, після проповіді в аеропазі Атен, взагалі в Атенах, “прибув до Коринту" (Дії 18,1). Спершу він знайшов юдея Акилу, з його дружиною Прискилою. Щосуботи він проповідував юдеям “у синагозі, переконуючи юдеїв та Геленів (греків) .” (Дії 18,4)

Одначе, більшість юдеїв не хотіли приймати благовістя ап. Павла про Христа. В Діях Св . Апостолів написано:

“Як вони ж спротивлялися та богозневажили, то він обтрусив одежу свою та промовив до них: ‘Ваша кров - на голову вашу! Я чистий. Відтепер я піду до поган.’ І вийшовши звідти, він
прибув до господи одного, на ім'я Тита Юста, що був богобійний...” (Дії 18,6)

Але знайшовся й серед юдеїв “Крисп, старший синагоги, увірував у Господа з усім домом своїм; і багато з коринтян, почувши, увірували й охрестились.” (Дії 18,8)

Юдеї загрожували Павлові за його діяльність, за проповідь Євангелії Христової, робили йому перешкоди, але

“Сказав же Павлові Господь у видінні вночі: ‘Не бійся, але говори й не мовчи.’…. І позоставався він рік і шість місяців, навчаючи в них Слова Божого” (Дії 18: 9,11).

Отже, не дивлячись на перешкоди, Павло заснував в багатому портовому й торговельному осередкові, в Коринті, добру Церкву Христову, яка стала і духовно, і матеріально багатою.

Добре також знати, що юдеї, не можучи перешкодити Павлові проповідувати віру Христову серед греків, звернулися з доносом до представника Римської адміністрації - Галліона, який був у тій провінції, Ахаї, проконсулом (щось ніби губернатора), а мешкав у Коринті (Галліон - це брат знаменитого філософа Сенеки).

Отже, юдеї оскаржили Павла перед Галліоном, поставили його перед судом. Але проконсул Галліон, хоч був поганин, але сказав, що це не його компетенція судити про визнання Бога. І, як засвідченого в Діях Апостольських, “прогнав їх від суду.” (Дії 18,16)

Юдеї були фанатично нетолерантні люди: коли їм не вдалося пошкодити безпосередньо Павлові, то вони “схопили Состена, начальника над синагогою, та й перед судом його били.” (Там же, 18,17)

Ми довше зупинилися над умовами заснування Церкви Христової в Коринті щоб зрозуміти які перешкоди довелося перебороти Павлові, щоб засіяти в людських серцях спасительну віру в Господа Ісуса Христа. Та розповідь у Діях Апостольських, - то сторінки з ранньої історії Христової Церкви.

Приготувавши й наставивши пресвітерів, Павло від’їхав із Коринту до Антіохії, а потім до Ефесу. Після нього проповідував Євангелію Аполлос, юдей із Олександрії. Як ствердив пізніше Павло: “Я посадив, Аполлос поливав. Бог же зростив.” (1 Коринтян 3,6)

Від’їхавши з Коринту, Павло продовжував слідкувати за розвитком, за життям Церкви в тому місті. І, коли до нього дійшли деякі невтішні вістки, то він написав до коринтян довгого листа - послання, щоб навернути коринтських християн на ісповідання правди.

Павло нагадує християнам у Коринті й околицях, що Євангелію й основні істини віри, які він їм проповідував, він не навчився від якоїсь людини, а безпосередньо від Христа (1 Коринтян 15;3-8).

Павло турбується, бо надійшли вістки, що дехто з коринтян хибно толкує смерть і воскресіння Христові. Він їм повторює, що “Христос був умер ради наших гріхів”, “що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням” (1 Коринтян 15:3-4). Тобто, сталося все так, як і було передбаченням Божим через пророків висловлено в Старому Заповіті.

Павло переповідав як являвся воскреслий Христос дванадцятьом, потім іншим своїм послідовникам, “А потім з'явився нараз більше як п'ятистам браттям,” - то дуже важливе свідчення не тільки для коринтян, але й для нас, для всієї Церкви Христової на всі віки. Тим більше, Павло стверджує, що із тих очевидців “більшість із них живе й досі” (Там же, 6).

Безбожники багато сот років воювали з віруючими пустими фразами, але ніхто з них не може заперечити того свідчення ап. Павла. Безбожники говорили, а дехто й досі твердить, що Ісуса Христа не було, що то міт, легенда, але християнство, існування, життя Церкви Христової у віках - це ж не леґенда.

Апостол Павло й ним подані конкретні факти, які свідчать виразно про смерть, похорон і воскресіння Христове - це не леґенда. Про апостола Павла, його дії, подорожі стверджують історичні й географічні джерела, яких не можна заперечити, як не можна заперечити заснування й розвиток Церкви Христової в Коринті.

Ніхто не може також заперечити історичного факту перебування ап. Павла в Римі, де йому, по суду імператора, відрубали голову. Те сталося в 62 році по Різдві Христовім.

Незаперечна історичність ап. Павла, як також описані його подорожі, тільки підтверджують, що його послання, в тім числі - Послання до Коринтян висловлені й засвідчені ним істини, - служать нам незаперечними доказами в ісповіданні основних правд нашої віри Христової.

Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі