24-а неділя після П’ятидесятниці
Ефесян 2:14-22; Луки 8:41-56

Люди, живучи на землі й турбуючись про різні свої життєйські справи, проблеми, не можуть обійти двох явищ: хвороби й смерти. Тому кожне місто турбується, щоб у ньому була принаймні одна лікарня й цвинтар. Хвороби, як і смерть є нашими постійними сопутниками в житті. Це те, про що ми можливо не хотіли б думати чи говорити, але не можемо обминути.

Ні лікарні, ні працівники цвинтарів не журяться, що вони колись залишаться безробітними. Ми в Христовій Громаді неминуче мусимо рахуватися з тим, що наші люди також хворіють і вмирають.

Нинішня євангельська розповідь якраз унаочнює, що й Христос мав, і то майже одночасно, справу і з хворою людиною, і з покійною. Правда, спочатку виглядало, що то тільки тяжко хвора дівчина, дочка старшини синагоги Яіра, але коли Ісус зупинивcя й говорив з оздоровленою жінкою, дівчина померла.

Дивно в нинішній євангельській розповіді про згадану кровотечиву жінку, що вона словесно не зверталася до Ісуса, але коли та жінка сцілилася від дотику до одягу Ісуса, то Господь зупинився. Він відчув звернення до Нього дотиком, виявлення тією жінкою великої віри.

Через те, хоч поспішав до тяжко хворої дочки Яіра, Icyс мусів зупинитися, щоб була виявлена й засвідчена велика віра хворої жінки. “Дочко, твоя віра спасла тебе!” - це те, що нам завжди треба пам'ятати.

Отже справа була, звичайно, не в одязі Ісуса, а в благодаті Божій, яка виходила з Нього на вияв великої віри. Господь також, через вияв великої віри старшини синагоги Яіра, воскресив його дочку.

Ми маємо в Євангелії багато розповідей про оздоровлення: бувало що самі хворі-немічні просили сцілення, бувало, що за них просили інші (коли, наприклад, принесли розслабленого на носилках, - Марка 2,3), а часом Icyc Христос виявляв милосердя й cціляв тих людей, за яких ніхто не просив, - як наприклад у випадку оздоровлення біля Віфезди (Ів. 5:1-15).

Бо ж той чоловік, який 38 років лежав спаралізований, міг і не знати про Ісуса, отже Господь прийшов і дарував йому ласку Божу. Але всіма своїми діями сцілення, оздоровлення, воскресіння, як також творенням інших чудес (як, наприклад, чудесний улов риби, нагодування п'ятьма хлібами більше, як п'ять тисяч людей) Господь хотів, щоб люди пізнали й увірували в істину, що Він є Христос, Син Божий.

Утвердження тієї віри було необхідне не просто для особистого прославлення Ісуса Христа, а для оснування Церкви Христової. Те мало стати основою, вугловим каменем для тієї Церкви, нового віроісповідання.

Апостол Павло в Посланні до Ефесян, в уривкові, який нині зачитується в церкві, навчав нових християн, що вони об'єднані,

“збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Ісус Христос, що в Ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм” (Еф.2:20-21).

Церква мала бути основана на правдивій вірі. Тому, коли Симон Петро сказав Ісусові: “Ти - Христос, Син Бога Живого!”, Господь сказав Петрові, що йому виявив ту істину “Мій Отець Небесний” (Мт.16:16-17). І Він далі сказав, що на тій вірі Петра:

“...побудую Я Церкву Свою, - і сили адові не переможуть її.” (Мт.16,18)

Від початку, від часів апостольських і до нині ми основуємо нашу віру в Ісуса Христа, як Сина Божого й нашого Господа. Коли в'язничний сторож запитав Павла й його співробітника Силу що робити, щоб спастися, то ті йому зразу відповіли: "Віруй в Господа Ісуса Христа, і будеш спасенний ти сам та твій дім" (Дії 16,31).

І та віра в Ісуса Христа, як Господа, була достатньою основою того, що апостоли охриcтили в'язничного сторожа й його всю родину, всіх “домашніх”, як говоритьоя в Діях Апостольських. І та сама віра лишається незмінною й нині.

Коли ж хто (як деякі теперішні секти) говорить, що приймає тільки те, що Ісус Христос є Божественний Учитель, а не Господь, не Бог у людському тілі, то той не може належати до Церкви Христової, він може бути тільки десь збоку Церкви.

Ісуc Христоc виразно визначив і закликав своїх учнів: “Віруйте Мені, що Я в Отці, а Отець у Мені” (Ів.14,11).

Жінка, яка доторкнулася до Ісуса й отримала раптове сцілення, можливо не знала словесного визначення про Ісуса Христа, але вона знала, що протягом 12 років лікувалася в людських лікарів, витратила на них “все своє добре, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого”, - як свідчить євангелист Марко (5,26).

І та жінка знала, що ніхто з людей не може їй допомогти, тільки Ісус з Назарету, який володіє силою Божою. Отже та жінка ставила Ісуса понад усіх земних лікарів, тому, хоч вона того і не висловила словами, що вірою своєю вона пізнала істину, тому й говорила:

“Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю” (Марка 5,28).

Коли б юдейські первосвященники, старші й книжники спромоглися бути на виявлення такої віри, як та кровотечива жінка, то вони б не були богоборцями й розпинателями, а ісповідниками Христовими.

Фізично Ісуса Христа немає на землі, але Він продовжує оздоровлювати людей. Люди які приймають з вірою Святе Причастя “на здоров'я душі й тіла”, - ті дійсно оздоровлюються від Христа.

Ті люди, які цілують, доторкаються устами своїми до образу хреста Господнього з вірою, можуть отримувати також силу Божу на оздоровлення. У нашому житті, сповненого різними слабостями й хворобами, ми потребуємо доторкатися й відчувати Ісуса Христа, потребуємо Його цілющої сили й благодати і для сцілення наших немочей, і для переборення тяжких обставин. Господь буде з нами, коли ми з вірою доторкаємося до Його образу, коли покладаємо надію на Нього. Не забуваймо слів Господніх:

“‘I ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку.’ Амінь.” /Мт. 28,20/.

Амінь.

о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі