Пояснення ікони Різдва Христового

З сайту ДУХОВНИЙ ДЗВІН 

Зазвичай, на іконі Різдва Христового ми бачимо таку композицію: «Серед печери в яслах лежить сповите немовля -Христос; праворуч Богородиця стоїть навколішки, ліворуч, схрестив­ши руки на грудях, прикляк Йосиф. З-за ясел дивляться на Христа віл і осел. Позаду Йосифа і Богородиці стоять пастирі, тримаючи палиці, і здивовано дивляться на немовля.

Ззовні печери з одного боку видно овець і пастирів: один грає на сопілці, а інші зі страхом споглядають на небо, звідки їх благословляє ангел. З іншого боку волхви у царських одежах верхи на конях вказують один одному на зірку. А над печерою багато ангелів у хмарах тримають “Хартію” зі словами “Слава во вишніх Богу і на землі мир, в человіціх благоволеніє”. Над ангелами сяє зірка, довгий промінь якої спадає на голову немовляти».

Бог сотворив людину на свій образ і на свою подобу (див.: Бут. 1:26-27; Іов 10:8) і, обдарувавши її такою славою, осе­лив у місці, яке відповідало гідності людини – в Едемі (див.: Бут. 2:8; 2:15).

Але людина, яка була образом і подобою Бога, одразу стала пред­метом заздрощів і потрапила у тенета знавіснілого лукавого, котрий обманув її (див.: Бут. 3:1-6). Впавши в гріх, людина затерла в собі Божий образ і уподібнилася до істот, які її оточували. Почувши кроки Господа, людина заховалася від Нього, перетворивши цим Едем у пустелю.

Але Господь зглянувся над людиною, бо не хотів, аби Його подоба довіку несла пошкоджений образ, тому одразу ж запитав чоловіка: «Де ти?» (Бут. 3:9). Це запитання Бога звучало впродовж усієї історії, але чоловік не відповідав на нього. Тому Господь подбав про людину своїм чудесним планом спасения: Він зійшов із небес, з престолу своєї слави, і оселився у своєму образі.

Ікона Різдва представляє цей чудесний план спасіння: найвищий вираз любові Бога до людини, есхатологічне возз’єднання небесної і земної дійсності. Бачимо, що Божий Син спочиває у яслах (див.: Лк. 2:7), але водночас знаємо, що Він перебуває по правиці Отця. Бачимо Його в обіймах Матері й водночас знаємо, що Він -на лоні Небесного Отця. На Великому повечер’ї у празник Різдва молимося такими сло­вами: «Небо і земля нині з’єдналися, коли Христос народився; нині Бог прийшов на землю, людина ж на небо вийшла. Нині, заради людини, з природи невидимий, став видимий тілом».

Цю містерію віддзеркалює також ікона Христового Різдва, тому ми сьогодні можемо прийняти істину, яку бажали досвідчити так бага­то пророків і праведних (див.: Мт. 13:17). Творець став такою ж, як і ми людиною, став одним із нас у своєму Синові, прийшов між свої створіння, але був непідвладний жодному гріху. Прийшов, аби про­славити чоловіка, аби наділити нашу людську природу своєю славою і вчинити нас причасниками божественного. Уже біля 180 року святий Іриней наважується висловитися так: «Бог став людиною, щоб людина змогла стати Богом». Згодом до цього вислову вдавалося багато східних Отців.

Найдавніше зображення Господнього Різдвадійшло до нас з IV ст. Тоді святкування Різдва збігалося з празником Богоявления. Тобто 6 січня прославляли Різдво Христове, поклоніння східних царів і хре­щення Спасителя.

Такий збіг був цілком слушним, адже народження Божого Сина відбулося тайно, про нього довідалося лише кілька осіб, а хрещення Ісуса відбулося прилюдно, звідси й назва – Богоявлення. Слово Отця являє світові Сина: «Ти – Мій Син любий» (Лк. 3:22), і свідчить про Нього поява Святого Духа у вигляді голуба (див.: Лк. 3:21). Причиною відокремлення цих двох празників була потреба Церкви відповісти на напади гностичних, докетистських та аріянської єресей. Постала необхідність наголосити і на справжній людській природі Христа, і на Його справжній божественній сутності.

Іконографія Різдва сформувалася досить швидко, і зображення основним чином залишилося незмінним до наших днів. На іконі бачимо новонародженого Христа, Богородицю, Йосифа, зірку, тварин, пастухів, східних мудреців.

Споглядаючи ікону Різдва, можна зауважити, що вона просто і чіт­ко зображає події, описані в Євангелії. Однак часто звертаємо увагу й на те, що вона збагачена деякими деталями, які привнесені місцевою традицією або оповіданнями з апокрифічних Євангелій.

Ікона Христового Різдває вступом до тієї божественної поеми, яку називаємо історією спасіння. Як у пролозі до великих поем у загальних рисах подано тему, якій присвячено твір, так і на цьому зображенні може­мо віднайти підсумок таїн нашої віри: воплочення, смерті, воскресіння, що викладені у Символі віри.

Усе сталося «задля нас, людей, і нашого ради спасення» (Символ віри). Адже задля нас народився від Богородиці наш Господь, перетерпів хресну смерть, а воскресінням засвідчив свою божественну сутність. Увесь со­творений світ є учасником цього великого Божого плану: і не лише жива і нежива природа, а й світ ангелів. У симфонії спасіння кожен є учасником хору величного гимну всього всесвіту.

Гори і зірка

Гори, зображені на іконі Різдва, мають двояке трактування.

Насамперед, вони засвідчують, що подія відбувається на землі: у своєму Різдві Ісус Христос зійшов саме на землі.

Друге, глибше, значення зображених гір вказує на тайну Пресвятої Тройці. Три гори, що постають із землі, символізують єдиного Бога у трьох особах. Адже наша віра відкриває, що до діла спасіння причетні усі три Божі особи.

Підніжжя середньої гори розлоге і займає половину нижньої части­ни зображення. Так, середня гора символізує ще одну основну тему Сим­волу віри: воплочення другої Божої особи, справжнього Бога і справж­ньої людини.

Отже, ця центральна гора є символом Христа. Пророк Ісая, про­рокуючи прихід нової епохи, яка здійсниться в Христі: «…Гора дому Господнього буде поставлена на вершині гір і підійметься понад пагорби. Усі народи поспішать до неї» (Іс. 2:2).

Богородиця – гора, а Христос – наріжний камінь, що народився від Марії без людської співучасті. Особа Христа з’єднала тих, що віддалилися одне від одного: Божу і людську природи, ангелів і людей, поган і вибраний на основі тілесного походження народ у єдиному духовному Ізраїлі (див.: І Кор. 10:18; Еф. 2:14-22). Христос водночас і «камінь спотикання», і «скеля падіння» (Рим. 9:33), а також камінь, який розбиває того, на кого впаде, або того, хто впаде на нього (див.: Мт. 21:44). Бо Христос символізує кінець того часу, у якому панує князь цього) світу, і початок часу спасіння, часу Месії.

Зірка на верхній частині ікони також має два значення. Перше – це зображення вифлеємської зірки, яка привела мудреців до місця поклоніння новонародженому Ісусові. Друге значення глибше: бачимо, що від зірки спадають три промені, які символізують присутність Пресвятої Тройці у ділі спасіння людства. На деяких іконах можна побачити, що від зірки сходить один промінь, який у певній точці ділиться на три. Саме у цій точці інколи зображають голуба – символ Святого Духа. Так показують древнє прагнення людства, яке сформулював Ісая: «О, коли б небеса Ти роздер і зійшов!» (Іс. 64:1). Відповіддю Бога на це волання людини було довершення часу: «Дух Святий зійде на Тебе і сила Всевишнього Тебе отінить» (Лк. 1:35).

Ангели і пастухи

Зображення ангелів на іконі свідчить про двоякий характер їхнього служіння. Ті ангели, які дивляться на зірку, вбік джерела Світла, вка­зують на безнастанне прославляння Бога, на небесну літургію. А ангел, який схиляється до пастуха, символізує служіння людству. Він – ангел воплочення. Його схилена постава говорить про лагідну ангельську опіку над людиною.

Така чисельність ангелів, зображених на іконі, уособлює велику силу небесного війська, яке є важливим учасником надзвичайної події Різдва, а також місію, яку мають звершувати ангельські сили, – служіння людині. Тому й ангел, зображений на схилі гори, нахилившись до пастуха, звіщає радісну новину. Водночас це означає і те, що пастух (тобто людство, яке він символізує) «може сприйняти тайну воплочення Ісуса лише тоді, коли це дасться йому згори». У Євангелії від Луки читаємо: «Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх» (Лк. 2:8-9), але, опам’ятавшись, пастухи поквапилися звершити оголошену ангелом місію: відвідати Новонародженого.

Постать пастуха є символом народу, що перебуває у темряві: «Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло» (Іс. 9:1).

Печера, Богородиця і немовля

Посередині ікони зяє чорна печера. У жодному з Євангелій не знайдемо й згадки про печеру; пам’ять про цю таємничу заглибину в землі зберігає Передання. Ікона дотримується церковної Традиції, яка також відображена і в літургійних текстах. Чорне розвержене нутро печери символізує пекло. І сюди втручається Христос, і саме тут Він народжується, аби стати «серцем сотворення». Народжується у пітьмі й у тіні смерті, а Його Різдво нахилило небеса аж до аду. Таким бачимо Новонародженого, який лежить у яслах, Того, хто прибув для нового сотворения світу. Якщо уважно придивимося до печери, то побачимо, що це така сама темна прірва, яку зображають на іконі Зішестя в ад. Протиставившись Господу, Адам хотів стати подіб­ним до Нього, хотів піднестися, і на таке зухвальство Бог великодушно відповів даром обожествления: «На землю зійшов Ти, щоб спасти Адама, і на землі не знайшовши його, аж до аду Ти зійшов шукаючи». На деяких іконах Різдва над печерою зображають дерево: «… Дерево життя в вертепі розквітнуло від Діви. Її лоно раєм мисленним явилось, в якому – божественний сад. З нього, ївши, будемо жити – і не, як Адам, помремо. Христос рождається, щоб оновити упалий колись образ».

Перед печерою, у царський багряній одежі, спочиває Богородиця. Пророк Давид, предок Христа за тілом, звертаючись до того, хто сотворив чудо, що довершилося в утробі Марії, звіщає: «Праворуч тебе стоїть цариця в золоті офірськім» (Пс. 44:10). Адже вона – Мати царя, обдарованого довір’ям Бога: Господь вибрав її «матір’ю життя і у заступницею».

Образ Богородиці, яка спочиває у багряному одязі біля підніжжя гори, вказує на Неопалиму купину, що є прообразом тайни Богоматері, від якої народилося світло для світу: «Бо як купина, охоплена полум’ям, не згоряла, так і ти, Діво, породила і дівою зосталась».

За Богородицей на тлі печери зображено немовля, що лежить у яслах. Але ясла мають форму труни, саркофагу, а дитина сповита як мрець. Це чітко вказує на триденний спочинок Христа у гробі. Він сповитий у саван мерців, для Нього був приготований печерний гріб через тих, які замість наказу Божого прислухалися до власного бажання, ставши через це на шлях згуби. Сповиток символюзіє той саван померлого, який жінки-мироносиці, а також Петро та Іван знайдуть у порожньому гробі.

Печера є алегорією аду, який мов величезне страховисько роззявляє пащу, а новонароджений Спаситель постає перед ним, ніби принада, щоби ад поглинув Його, подібно як Йону поглинув кит. Ісус Христос зійшов у черево аду до померлих, але не тому, що був переможений, а для того, аби віднайти вівцю, яка заблукала, щоб відшукати загублену перлину, – людський рід.

У пітьмі печери на іконі зображено вола та осла. Апокрифічне Єван­геліє оповідає, то коли Богородиця поклала новонародженого Ісуса в яслах, «віл та осел поклонялися Йому». Насправді ж ці тварини мають також символічне значення: обоє означають поганство. Віл – символ ідолопоклонства, а осел -розпусти. Але їхня присутність на іконі має і глибший сенс. Ці тварини те раз нагадують писання Ісаї: «Віл знає господаря свого, а осел – ясла пана свого. Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє» (Іс. 1:3). За іншим тлумаченням, зображений на іконі віл символізує жидів, а осел – поган, адже на Господню трапезу запрошено усіх. У цьому контексті і ясла можемо вважати престолом.

Йосип, пастухи та природа

У правому нижньому кутку ікони бачимо дві постаті, що про­вадять між собою якийсь діалог. Співрозмовників оточують низькорослі дерева, поміж яких блукають вівці.

Святий Йосиф сидить, глибоко задумавшись. На деяких іконах йо­го зображають зі схиленою на долоні головою. Постать Йосифа зобра­жено виразно обіч, і це свідчить, що не він є батьком дитини. Йосиф символізує повноту драми людини, яка опинилася перед тайною. Не можучи збагнути її великої глибини, людина звертається до Богородиці із запитаннями, які містяться у літургійних текстах, створених на основі апокрифів. У серці Йосифа вирує внутрішня буря (є ікона, яка так і називається: Внутрішня буря). На деяких іконах Богородиця дивиться на Иосифа з глибоким, безмежним співчуттям.

Сумніви у серце Йосифа вселяє пастух-спокусник, який стоїть навпроти нього. У сцені присутній і трагічний світовий атеїзм: спокусник намагається довести, що немає жодного іншого світу, крім світу види­мого, що перебіг подій не може бути інакшим, ніж у емпіричному сві­ті, немає й іншої можливості народження, окрім природної. Тобто спокусник заперечує трансцендентальність світу. Лукавий хоче пере­шкодити збагнути людині, що: «до Спасителя їй слід наближатися не розумом, а серцем». Спокусник представляє такий тип людини, яка «слухає слово, але турботи цього світу та омана багатства заглушують те слово» (Мт. 13:22). Така особа перейнята дріб’язковим педантизмом, нюансами родоводу, сварками, суперечками про закон (див.: Тит. 3:9), тому й не приносить плодів.

Згідно з Традицією, спокусника, часто зображають в одязі з волосу, з рогами і з хвостом.

Зображений на іконі пастух нагадує і образ Пастиря-Месії. Він перебуває неподалік печери, біля прірви пекла. Добрий пастир вирушить на пошуки вівці, що заблукала і впала у безодню. Разом зі сходженням в ад це означає, що Добрий пастир не тільки провадить і береже своє стадо, а й дає йому життя.

Три мудреці

Ліворуч від печери зображено трьох мудреців, що прийшли вклонитися новонародженому Месії, ведені світлом зірки, яка є «зіркою на вигляд, але силою за духом».

Мудреці символізують також і страшне попередження Ісаї: «Тоді Господь відтяв в Ізраїля одного дня голову й хвоста, пальму й тростину» (Іс. 9:13). З дня свого Різдва Христос являє себе тим, хто поширює первородство Ізраїля на всіх людей доброї волі. Бо свою спасенну місію Ісус розпочинає такими важливими словами пророка Ісаї: «Господній Дух на мені, бо Він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий» (Лк. 4:18-19; див.: Іс. 61:1-2). І одразу ж розкриває зміст своїх слів: «Сьогодні збулось це писання у вухах ваших… Багато вдів було в Ізраїлі за днів Іллі… однак, ні до однієї з них не був посланий Ілля, тільки в Сарепту, що в краю Сидонськім, до вдови жінки. Та й прокажених теж в Ізраїлі було чимало за пророка Єлисея; однак, ніхто з них не очистився, крім самарійця Наамана. Почувши це, всі в синагозі наповнилися гніву» . (Лк. 4:21; 25-27).

Мудреці також символізують жінок-мироносиць. Жінки були першими свідками, а згодом і провісниками Воскресения. Так само і «богоносними проповідниками вернулися мудреці до Вавилону і, всім про Тебе, Христе проповідуючи, поминули вони шаленого Ірода…».

Присутність на іконі трьох мудреців символізує поклоніння перед Христом усіх людських поколінь: «адже один з [царів] старий, другий -у квіті сил, а у третього ледь пробивається борода».