Рівноапостольна княгиня Ольга
З Мінеї.
Нашу оповідь про Рівноапостольну княгиню Ольгу розпочнемо словами преподобного Нестора літописця із його «Повісті минулих літ»: «Ця (Ольга) була передвісницею християнської землі, як вранішня зоря перед сонцем і як зірниця перед світом. Вона бо сіяла, як місяць уночі. Так вона між невірних людей світилася, як перло в багні, бо були вони закаляні гріхом, не омиті святим хрещенням, а вона омилася святою купіллю, скинула з себе гріховну одіж ветхого чоловіка Адама і в нового Адама втілилась, що ним є Христос».
У сонмі українських православних святих блаженна княгиня Ольга особливо шанована як перша жінка – володарка держави, як та, що перша від українського народу увійшла в Небесні оселі Господа.
По-різному трактують літописці її походження та місце народження. За одними відомостями вона була правнучкою новгородського князя Гостомисла. Народилася й дитинство своє провела в селі Вибути, недалеко від Пскова. Теперішнього Пскова, бо на той час його ще там не було, але це були землі Київської держави.
Батьки блаженної Ольги хоч і були язичниками, однак з дитинства прищепили їй правила чесного й розумного життя, яких дотримувалися самі. Давнє передання розповідає про її першу зустріч з майбутнім чоловіком – князем Ігорем з роду Рюриковичів. Молодий князь прибув з Києва до своїх володінь і мав потребу перебратися на протилежний берег річки Великої. Покликавши перевізника, він приємно здивувався, що в човні виявилася дівчина, та ще й дивної вроди. Запалала в князя похіть і став він схиляти красуню до гріха. Та не такою була юнка: не лише вродливою, але й розумною і цнотливою. Присоромивши Ігоря, нагадала йому про князівське достоїнство володаря і судді, який має бути світлим прикладом добрих справ для своїх підданих. Мудрий урок отримав молодий князь і надовго запам'ятав її слова, її вроду. А вже як прийшов йому час вибирати собі наречену, то жодна з київських не прийшлася йому до серця. І згадав він свою зустріч з Ольгою, і послав у землю Псковську свого родича з конкретним завданням – привезти її до Києва. І в 903 році, про гучне весілля знали всі жителі Києва.
Але повернімося до іншого варіанту розвитку подій. У Лаврентіївському списку "Повісті минулих літ" преподобного Нестора говориться трохи по-іншому: «...приведе собі жену от Плескова іменем Ольгу». Річ у тому, що відомий дослідник православно-словянської старовини архімандрит Леонід ще в XIX ст. стверджував, що мова йде про болгарське місто Плесков ("Русская старина", июль 1888 г). Досліджуючи літописи ХІХ ст., отець Леонід зрозумів, що княгиня Ольга була родом з Болгарії з міста Плескова, заснованого ще Константином Великим, і за походженням була болгарською княжною. Теперішній Псков був заснований за бажанням княгині Ольги і названий Плесковим на честь її «малої батьківщини». Своє дослідження отець Леонід підтверджував ще й тим, що духовним наставником і постійним супутником до кінця її життя був пресвітер і чернець Григорій, також болгарин. А ще й тим, що син княгині Ольги Святослав особливо тяжів до Болгарії, навіть замість Києва бажав жити в Переяславці Болгарському. Про все це писав журнал Російського Синоду "Церковные ведомости" №28 за 1888 рік. Тобто є й така версія походження і місця народження княгині Ольги. Але факт залишається фактом: до Києва княгиню Ольгу привезли в 903 році з Плескова, гарну й привабливу, горду й мудру, яка стала дружиною київського князя Ігоря. Теперішні енциклопедії так і подають, що рік заснування міста Пскова – 903, адже з цього року починається перша згадка про Псков. У 2003 році Псков урочисто відсвяткував своє 1110 річчя.
Після весілля князь Ігор відправився у довгостроковий військовий похід на Грецію, а коли повернувся, то став батьком – народився син Святослав. Хоч і виховувала його мати у язичницькому середовищі та хоч і залишився він язичником, але для християн він був надто толерантним правителем.
У 948 році князь Ігор обходив свої володіння з метою контролю за збором державної данини в натуральному вигляді, з цього приводу виник у нього конфлікт з древлянами, який завершився досить трагічно – князя було вбито. Сильна волею вдова міцно взяла княжу владу у свої руки. Звичайно, будучи язичницею вона не могла не помститися за смерть свого чоловіка. Так воно й сталося. Два посольства древлян у Києві були піддані мученицькій смерті, потім 5 тисяч війська було знищено під стінами їхньої столиці – Іскоростеня. Наступного року Ольга з військом знову стояла під стінами Іскоростеня і спалила його дотла.
Оскільки син Святослав був ще неповнолітнім, вся повнота влади залишалася на княгині Ользі. Управляючи Київською державою, вона постійно проявляла велику мудрість, централізувала державне управління з допомогою системи «погостів», одного із видів сільських громад. У керівництві поводилася як сильний і розумний чоловік. Підтримувала дружні стосунки зі Сходом – Візантією, а згодом налагодила їх і з Заходом. Потроху почала поривати в душі із язичницькими законами в питаннях віри – скеровувати свій зір на Константинополь. Іде з візитом до правителя наймогутнішої і найкультурнішої на той час держави – Візантії – імператора Константина Багрянородного. До Константинополя її супроводжував величний флот. Це була й дипломатична місія, і демонстрація могутності Київської держави, і релігійне паломництво. Саме останнє було найважливішим для її душі.
Минав 955 рік. На прикладі Візантії Ольга чітко побачила, як, турбуючись за державне і політичне життя, треба багато уваги приділяти життю духовному, релігійному. У столиці Візантії Ольга приймає Святе Хрещення від Вселенського Патріарха Феофілакта. Хрещеним батьком був сам імператор Візантії Константин Багрянородний. Саме це й стало підставою для щасливої Ольги відмовити імператору вийти за нього заміж. Вдруге виходити заміж княгиня не збиралася, жила у чистому вдівстві і берегла княжу владу для свого сина Святослава.
На одному з прийомів у столиці Візантії Ольга отримала в подарунок золоте блюдо з дорогоцінними каменями, яке вона пожертвувала в ризницю Собору Святої Софії у Києві. На початку ХІІІ ст. його бачив і описав тодішній дипломат і майбутній архієпископ Новгородський святитель Антоній (пам'ять 10(23) лютого).
У хрещенні Ольга отримала ім'я святої Олени, матері імператора Константина (пам'ять обох 21 травня (3 червня)), яка знайшла в Єрусалимі Животворящий Хрест Господній. Саме з його частини було вирізано й зроблено менший хрест, яким Вселенський Патріарх благословив новохрещену княгиню Ольгу. І був на ньому такий напис: «Обновися Руська земля Святим Хрестом, його ж прийняла Ольга, благовірна княгиня». Разом з Ольгою хрестилася і її родина, а також все посольство, що було з нею. Із княгинею в Константинополі був згадуваний вже чернець Григорій. Після хрещення Ольга раділа духом і тілом, а Патріарх багато повчаючи її у новій вірі, говорив: «Благословенна ти між жінками руськими, бо ти полюбила світло та покинула темряву. І благословлятимуть тебе сини Русі, аж до останнього покоління твоїх онуків».
Та все ж таки не всі питання розв'язала Ольга у Константинополі. Не змогла вона схилити імператора до згоди на шлюб свого сина Святослава із його дочкою. А ще не вийшло домовленості із Патріархом Феофілактом про відновлення у Києві митрополії, яка існувала вже при Аскольдові. Тому й зверталася вона з Києва до Заходу, але ж безуспішно. Тим паче, що розкол у християнстві був ще далеко попереду.
Приєдналась княгиня Ольга до християнства грецького, надійно заклавши фундамент Православної віри у Київській Русі на всі подальші часи. У цьому і був рівноапостольський подвиг Великої княгині Ольги. Повернувшись додому, свята Ольга зайнялася поширенням віри Христової серед народу Київської держави. Вона збудувала в Києві церкву в ім'я святителя Миколая, у Вітебську (тепер Білорусія) церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці, започаткувала встановлення придорожніх хрестів, які так і називаються Ольжиними. Зберіглася до нашого часу каплиця у Пскові, яка за переданнями була збудована на місті такого хреста.
Не забарилася язичницька реакція на всі ці дії святої Ольги. За наказом сина Святослава було вбито племінника Ольги Гліба і навіть деякі побудовані матір'ю храми були зруйновані. Потроху мати стала передавати державне управління синові, улюбленою справою якого були військові перемоги. Він мріяв про створення великої Руської держави від Дунаю до Волги.
На схилі життя Ольга пережила багато скорбот. Син остаточно переселився в Переяславець на Дунаї. Ольга в Києві вчила своїх онуків Ярополка, Олега та Володимира християнської віри, але охрестити їх не наважилася, бо боялася гніву сина. То був час останнього розквіту язичництва на українській землі. Боячись антихристиянських настроїв, Ользі навіть священика доводилося тримати біля себе таємно. Звичайно ж це був пресвітер Григорій.
Блаженна Ольга часто хворіла й відчувала кінець земного життя. Просила сина після її смерті нічого не робити, що вимагав язичницький звичай. Слухаючи матір, син гірко плакав, все обіцяв зробити, як вона просить і лише відмовлявся від прийняття Святої Віри.
Причастившись Святих Божественних Таїн 11 липня 969 року, свята Ольга відійшла в Небесні Оселі.
Пресвітер Григорій виконав всі її заповіти і провів чин християнського поховання. Про місце поховання в літописах нічого не знаходимо. Відомо лише, що після спорудження рівноапостольним князем Володимиром Десятинної церкви, святі мощі княгині Ольги були урочисто перенесені до неї. Подальша їх доля невідома.
Збулося пророцтво рівноапостольної княгині Ольги про Хрещення Руси-України, що здійснив вихований нею внук Володимир. На жаль збулося й пророцтво про злу смерть її сина Святослава, який був убитий печенізьким князем.
Свята Рівноапостольна княгиня Ольга була канонізована в 1547 році.