From + B A R T H O L O M E W, by God’s mercy, Archbishop of Constantinople-New Rome and Ecumenical Patriarch to all the plenitude of the Church - grace, mercy and peace from the Saviour Christ born in Bethlehem.

Most honorable brother hierarchs, beloved children in the Lord,

Today our Holy Church celebrates the Nativity in the flesh of the pre-eternal Son and Word of God, this “foreign and strange mystery” that “was concealed from ages and from generations” (Col. 1:26). In Christ, the truth about God and humankind is definitively revealed, as St. Cyril of Alexandria so theologically explains: “We are human by nature, but He condescended to what is contrary to divine nature for the sake of love and became man. We are servants of God by nature as His creation, but He became a servant once again, contrary to divine nature when He became man. But the reverse also holds true: He is God in essence, and we are, by grace, able to ascend to what is contrary to human nature. For we are human, and He is the Son by nature, yet we too become sons by status inasmuch as we are called to fellowship in Him.”1

“Know the truth, and the truth shall set you free” (Jn. 8:32). Our Lord Jesus Christ is “the way and the truth and the life” (Jn. 14:6), the liberator of man “from enslavement to the enemy.” There is no life and liberty without the Truth or outside the Truth. Giving any meaning we desire to our life is not freedom, but the contemporary version of original sin, our self-enclosure within self-sufficient and self-serving independence, without a perception for truth as a relationship with God and our fellow human beings. Christmas is the time for self-knowledge, for understanding the difference between “God becoming man” and “man acting as god.” It is the time for awareness of the Christian teaching that “we do not speak of man becoming divine, but of God becoming human.”2

The message of the good news about Christmas today echoes alongside the din of war and the clash of weapons in Ukraine, which is experiencing the horrible consequences of a provocative and unjust invasion. For us Christians, all wars are the murder of our brothers; they are all civil wars, which as the Holy and Great Council of the Orthodox Church proclaimed, are “the result of the presence of evil and sin in the world.”3 In the case of Ukraine, the words of St. Gregory Palamas about his contemporaneous bloody conflicts among Orthodox believers in Thessaloniki are still more relevant: “For their common nurturing mother is the holy Church and devotion, whose chief and perfecter is Christ, the genuine Son, who is not only our God, but who also deigned it appropriate to be our brother and Father.”4

In the person of Christ, the “recapitulation” of all has been achieved, the emergence of unity within the human race and the sanctity of the human person, the opening of the way toward the “likeness of God,” and the revelation of the peace “that surpasses all understanding” (Phil. 4:10). Christ is “our peace” (Eph. 2:14), and it is to Christ that the historic and emblematic Sacred Church of “Holy Irene” is dedicated in the City of Constantine.

Our Savior blesses the “peacemakers,” for “they shall be called children of God” (Matt. 5:9); He promotes the notion of righteousness and love, even toward our enemies. In the Divine Liturgy, the Orthodox Church prays “for the peace from above” and “for the peace of the whole world.” And during the Liturgy of Basil the Great, we pray to and glorify the Giver of all good things: “Grant us your peace and your love, Lord our God; for you have granted us all things.” As recipients and supreme beneficiaries of all things from God, we are obliged more than anyone else to strive for peace in accordance with the scriptural: “To the one that has received much, more will be demanded” (Lk. 12:48). In this sense, all that is enacted by Christians contrary to this principle does not primarily affect Christianity but rather those who live contrary to the divine commandments.

Never in the history of humankind has peace among peoples been a condition taken for granted. Instead, it was everywhere and always the result of inspired initiatives, of courage and self-sacrifice, of resistance to violence and rejection of war as a means of resolving differences, and a perpetual struggle for justice and protection of human dignity. Their contribution to peace and reconciliation constitutes the primary criterion for the credibility of religions. Within religious traditions, there are undoubtedly motivations not only for inner peace, but also for the advancement and establishment of societal peace and overcoming aggression in relations between

people and nations. This is especially significant in our time when the position is maintained that peace will ensure due to economic development, a rise in living standards, and progress in science and technology through digital communication and the internet. We are convinced that there can be no peace among people and civilizations without peace among religions without dialogue and collaboration. Faith in God strengthens our effort for a world of peace and justice, even when that effort confronts humanly unsurpassable hurdles. At any rate, it is unacceptable for representatives of religions to preach fanaticism and fan the flames of hatred.

Most reverend brothers and beloved children,

Christ is born; glorify Him. Christ is descending from the heavens; come and meet Him. Christ is on earth; rise up to greet Him! Adhering to the exhortation of our holy predecessor on the Throne of the Church of Constantinople, let us celebrate the nativity of the world’s Savior with spiritual joy, “not in an earthly, but in a heavenly manner,” avoiding “everything superfluous and unnecessary; especially when others – made of the same clay and combination – are suffering hunger and poverty.”5 We pray that all of you may enjoy a prayerful and glorious Holy Twelve Days of Christmas, like a genuine fullness of time and radiance of the light of eternity. May the coming 2023 prove – by the goodness and grace of the Divine Word that became flesh for us and for our salvation – to be a period of peace, love, and solidarity, truly a year in the righteousness of our Lord!

We wish you many blessed years!

Christmas 2022

+ BARTHOLOMEW of Constantinople

Fervent supplicant of all before God

Патріарше послання на Різдво Христове

+ Варфоломій, Милістю Божою Архиєпископ Константинопольський, Нового Риму і Вселенський Патріарх, Усій повноті Церкви, Благодать, милість і мир Від Христа Спасителя народженого у Вифлеємі.

Чесніші браття Архиєреї, Возлюблені чада у Господі,

Сьогодні наша Свята Церква святкує Народження у плоті предвічного Сина і Слова Божого, цю «чужу та дивну таємницю», яка «від віків і від поколінь захована» (Кол. 1:26). У Христі остаточно відкривається правда про Бога і людину, яку по богословськи пояснює св. Кирило Олександрійський: «Ми люди за природою, але Він заради любові спустився до того, що суперечить божественній природі, і став людиною. Ми є рабами Бога за своєю природою як Його творіння, але Він знову став рабом всупереч божественній природі, коли став людиною. Але вірним є і зворотне: «Він є Богом за сутністю, і ми за благодаттю можемо піднятися до того, що суперечить людській природі. Бо ми люди, а Він Син за природою; але ми також стаємо синами за статусом, оскільки покликані до спілкування з Ним»1.

«Пізнайте істину, і істина вас вільними зробить» (Ін. 8:32). Господь наш Ісус Христос є «дорога, і істина, і життя» (Ін. 14:6), визволитель людини «від рабства ворога». Немає життя і свободи без Істини або поза Істиною. Надання будь-якого сенсу, якого ми прагнемо, нашому життю є не свободою, а сучасною версією первородного гріха, нашого самозамикання в межах самодостатньої та корисливої незалежності, без сприйняття істини як відносини з Богом і нашими ближніми. Різдво – час для самопізнання, для розуміння різниці між тим як, «Бог став людиною» і як «людина діє як Бог». Це час для усвідомлення християнського вчення про те, що «ми говоримо не про те, людина стає Богом, а про те, що Бог став людиною»2.

Благовіствування про Різдво Христове сьогодні відлунює гомоном війни та брязканням зброї в Україні, яка переживає жахливі наслідки

провокативної та несправедливої загарбницької війни. Для нас, християн, усі війни є вбивством наших братів; усі вони є громадянськими війнами, які, як проголосив Святий і Великий Собор Православної Церкви, є «результатом присутності зла і гріха у світі»3. У випадку України ще актуальнішими є слова св. Григорія Палами про його одночасні криваві конфлікти між православними вірними в Салоніках: «Бо їх спільною матір’ю-вихователькою є свята Церква і благочестя, котрого начальник і довершитель є Христос, справжній Син, який не тільки є нашим Богом, але й зволив бути нашим братом і Батьком»4.

В особі Христа було досягнуто «об’єднання під його главою» всього, появи єдності всередині людського роду та святості людської особи, відкриття шляху до «подоби Божої» та об’явлення миру, «що перевершує всякий розум» (Флп. 4:10). Христос є «нашим миром» (Еф. 2:14), і саме Христу присвячена історична та символічна Свята церква «Святої Ірини» (Святого Миру) в граді Костянтина.

Наш Спаситель благословляє «миротворців», бо «вони синами Божими назвуться» (Мт. 5:9). Він пропагує ідею праведності та любові навіть до наших ворогів. Під час Божественної Літургії Православна Церква молиться «за мир з неба» і «за мир усього світу». А під час Літургії Василія Великого молимося і прославляємо Подателя всіх благ: «Мир Твій і любов Твою даруй нам, Господи Боже наш; бо Ти дав нам усе». Як одержувачі та найвищі одержувачі всього від Бога, ми зобов’язані більше, ніж будь-хто інший, прагнути миру згідно зі Святим Письмом: «Хто одержав багато, з того більше вимагатимуть» (Лк. 12:48). У цьому сенсі все, що вчиняють християни всупереч цьому принципу, впливає не на християнство, а на тих, хто живе всупереч Божественним заповідям.

Ніколи в історії людства мир між людьми не сприймався як належне. Натомість він скрізь і завжди був результатом натхненних ініціатив, мужності та самопожертви, опору насиллю та неприйняття війни як засобу вирішення суперечностей, постійної боротьби за справедливість і захист людської гідності. Їхній внесок у мир і примирення є основним критерієм довіри до релігій. У релігійних традиціях, безсумнівно, є спонукання не лише до внутрішнього миру, а й до просування та встановлення суспільного миру, до подолання агресії у відносинах між людьми та народами. Це особливо важливо в наш час, коли

підтримується позиція, що мир буде забезпечено в результаті економічного розвитку, підвищення рівня життя, науково-технічного прогресу, цифрового зв’язку та Інтернету. Ми переконані, що не може бути миру між людьми та цивілізаціями без миру між релігіями, без їхнього діалогу та співпраці. Віра в Бога зміцнює наші зусилля для світу миру та справедливості, навіть коли ці зусилля стикаються з нездоланними для людини перешкодами. У будь-якому випадку неприпустимо, щоб представники релігій проповідували фанатизм і розпалювали вогнем ненависть.

Преосвященні браття та возлюблені чада,

Христос народжується, славіте Його. Христос сходить із небес, зустрічайте Його. Христос на землі, встаньте! Дотримуючись напучення нашого святого попередника на престолі Константинопольської Церкви Григорія Богослова, святкуймо Різдво Спасителя світу з духовною радістю «не по-земному, а по-небесному», уникаючи «всього зайвого і непотрібного; особливо тоді, коли інші – зроблені з тієї ж глини та поєднання – страждають від голоду та злиднів»5. Ми молимося, щоб усі Ви могли насолоджуватися молитовними та славними святками, як справжньою повнотою часу та сяйвом світла вічності. Нехай наступаючий 2023 рік стане періодом миру, любові та солідарності, добротою і благодаттю Божественного Слова, яке стало тілом для нас і заради нашого спасіння, справді роком праведності нашого Господа!

Бажаємо вам многих і благословенних літ!

Різдво Христове, 2022

† Варфоломій Константинопольський, палкий молитовник перед Богом за всіх Вас