Преподобний Антоній Великий
Взято з Мінеї17 січня день пам'яті Преподобного Антонія Великого.
Житіє Святого
Преподобний Антоній, основоположник чернечого життя в пустині, який отримав від Святої Церкви найменування Великий, народився в Єгипті, в селі Кома, у 252 році. Батьки його, коптські християни, виховали свого сина в молитовній самітності і в доброму послуху. Отрок Антоній відмінявся вихованістю, був уважним і серйозним, старанно відвідував храм і так уважно слухав Богослужіння, що запам’ятовував почуте на пам'ять. В двадцятилітньому віці святий Антоній залишився без батьків, на його опіку залишилась малолітня сестра. Прямуючи по заповідям Спасителя, святий Антоній роздав отримані від продажу спадщини кошти убогим. Влаштував життя сестри, доручивши її виховання благочестивим дівам, і віддалився від батьківського дому. Юнак поселився недалеко від села Кома, де віддався чернечим подвигам, трудами рук своїх заробляв на їжу. Він черпав духовні настанови у одного досвідченого старця, який багато років жив в усамітнені.
Ворог роду людського не забарився почати свої напади на молодого подвижника. У нього стали виникати сумніви у вибраному шляху, журба за залишеною сестрою, тілесні помисли. Святий Антоній з великою твердістю опирався звабам і спокусам. Він посилив тілесне утримання, їжу приймав раз за добу, віддавався бдінню по 2-3 дні і тільки після того ненадовго засинав, творив невпинну молитву, з твердою вірою просив собі допомоги від Господа.
Всі напади диявола, який намагався устрашити преподобного Антонія, і являвся у вигляді різних чудовищ, святий відбивав силою Чесного і Животворчого Хреста.
Через деякий час преподобний Антоній залишив своє помешкання і поселився в гробниці, де без страху продовжив боріння зі злими духами. Одного разу, в розпал цього подвигу, преподобний Антоній побачив падаючий до нього промінь світла, з появою якого біси пропали. Преподобний Антоній вигукнув:
«Де був Ти, милосердний Ісусе? Чому з самого початку не явився зцілити мої рани?»
Господь відповів:
«Антоній, Я був тут, але чекав, бажаючи бачити твою мужність; тепер же, після цього, як ти твердо витримав боротьбу, Я буду завжди допомагати тобі і прославлю тебе у всьому світі».
Преподобний встав, зцілений від ран і готовий до нових подвигів. Йому тоді було 35 років.
Маючи досвід в боротьбі з духами темряви, преподобний Антоній направився в пустиню, отримавши благословення від свого старця.
Диявол намагався зупинити святого, кидаючи на його шляху срібло і золото, але даремно. Святий Антоній поселився в глибині пустині, на місці відомому тільки одному його другу, який двічі в рік приносив святому хліб.
20 років провів преподобний в повному усамітнені, досягнувши великого спокою духа, миру і чистоти помислів. Тоді Господь відкрив його місцеперебування людям, до преподобного стали приходити ті, що бажали унаслідувати його подвижницьке життя.
Невдовзі гора, на якій спасався преподобний, опинилася оточеною обителями ченців; насельниками з любов’ю керував преподобний Антоній.
Преподобний в своїх настановах переконував ченців набувати тверду віру у Христа, доброчесність, не гнівливість, приймання подорожуючих та інші доброчинності.
Попереджаючи про самозвеличування, він говорив:
«Хай ніхто з тих, хто відрікся від світу не думає про себе, що він залишив щось велике, тому що в порівняні з Небесними благами вся земля мізерна і мала».
Він також наставляв, що для досягнення Царства Божого християнину, перш за все, потрібна добра воля, бо ж по слову Господа,
«Царство Боже в середині вас є» (Лк. 17, 21).
У 311 році імператор Максиміан (305-313) воздвигнув жорстоке гоніння на християн. Преподобний Антоній покинув своє усамітнення і явився в Олександрію, щоб послужити мученикам і, якщо буде угодно Господу, і самому постраждати за Христа. Він відкрито служив мученикам, відвідував їх в темницях, захищав на суді. Господь зберіг його життя для користі багатьох, і ніхто з гонителів не посягнув на святого. Після закінчення гонінь преподобний Антоній повернувся у своє пустинне усамітнення. Щоб не утрудняти людей приношенням йому їжі, преподобний викопав собі джерело води посіяв біля нього трохи злаків і цим живився.
Отримавши від Господа благодатні дари, він зцілював хворих, виганяв бісів, оберігав від небезпеки подорожуючих. По молитві святого Антонія зцілилася біснувата дочка воєнноначальника Мартиніана. Святий Антоній передбачив час смерті преподобного Аммонія.
Ім’я святого Антонія стало широко відомим, до нього приходили натовпи народу за порадою і допомогою. Бажаючи уникнути слави, преподобний Антоній пішов ще далі у глибину пустині і там деякий час знову перебував в усамітненні. Одного разу він подумав, що до нього ніхто ще не жив настільки строгим відлюдником. Господь напоумив його. відкрив йому перебування в пустині преподобного Павла Фивейського (341, пам'ять 15 січня), який подвизався уже 91 рік в самій глибині пустині. Преподобний Антоній з допомогою Божою знайшов його і сподобився його похоронити.
Ченці пустинних обителей, залишившись без керівництва преподобного Антонія, стали шукати його; знайшовши ж, умолили щоб інколи навідував їх. На що преподобний дав згоду.
Аріани, знаючи, яким авторитетом користується преподобний Антоній серед православних християн, стали поширювати слух, що він поділяє їхнє хибне вчення. Дізнавшись про це, преподобний Антоній прийшов у Олександрію і в присутності архієпископа і багатьох християн піддав єретиків анафемі. Під час недовгого перебування святого Антонія в Олександрії багато язичників навернулися до віри Христової.
Імператор Костянтин Великий (306-337) і його сини глибоко шанували святого і просили відвідати їх в Константинополі. Не бажаючи залишати своїх учеників, преподобний Антоній написав імператору і його синам листа, в якому виклав їм духовні настанови, навчаючи тримати в чистоті православну віру, пам’ятати про Страшний Суд, дотримуватися правосуддя, бути отцями для убогих і сиріт. Преподобний написав ще один лист імператору Костянтину в захист від аріан святителя Афанасія Олександрійського (373, пам'ять 18 січня).
Виповнилося 85 років його пустинному життю. Одного разу, спустившись з гори для відвідання чернечих обителей, преподобний Антоній об’явив ученикам, що бачить їх в останній раз, так як наступив час його кончини. Він переконував їх не послаблювати подвигів і твердо зберігати Православну віру.
Повернувшись до свого усамітнення, преподобний Антоній у віці 105 років захворів. Двом ближнім ученикам, які останні 15 років знаходилися при ньому, преподобний заповідав не допустити свого поховання в Олександрії, а поховати себе на місці пустинних подвигів. Одну з своїх мантій святий Антоній просив віддати святителю Афанасію Олександрійському, іншу – святителю Серапіону Тмуїтському. Скінчився преподобний Антоній у 356 році.
Житіє святого Антонія Великого було невдовзі записано святителем Афанасієм Олександрійським. До нашого часу зберіглося багато творів преподобного Антонія: 20 слів про християнські доблесті; 7 послань і 13 листів – про моральне довершення і духовну боротьбу; правила життя і напучення монахам.
У 561 році, при візантійському імператорі Юстиніані (527-565) мощі преподобного Антонія були перенесені з єгипетської пустині в Олександрію, у VII столітті – в Константинополь, а у X столітті – в Галілею (Францію). В даний час мощі преподобного Антонія спочивають в місті Арлі (південно-східна Франція) в церкві святого Юліанія, куди були доставлені у 1491 році.
"На Небо зійшов в’їхавши на колісниці доброчинності, чудний, досягнув передмістя постом, із пустині увійшов обходячи прекрасне Вишнього Єрусалима, і від подвигів страждання достойно почесті прийнявши з Небесними радуєшся чинами, блаженний, вічних благ спадкоємець і Царства житель, тому молися, Богоносний Антонію, Спасу всіх, за мир у світі і щоб спастися душам нашим."
(стихира, глас 8)
