“БУДЬТЕ Ж МИЛОСЕРДНІ, ЯК І ОТЕЦЬ ВАШ МИЛОСЕРДНИЙ”

    Голос 3-й 
19-та неділя після П’ятидесятниці
2 Коринтян 11:31-33; 12:1-9; Луки 6:31-36 

Чи може людина прагнути зрівнятись в чомусь з Богом? - Безумовно, саме питання здається безглуздим і грішним - істота Божа на стільки велична й неосяжна, що сама думка зрівнятися з Богом, бути таким, як Бог - це безумство.

Найперше, - істота Божа невідома. Як ми хочемо зрівнятися в чомусь з другими людьми, то ми знаємо об'єкт наш, виміри. Якщо ми хочемо бути такі освічені, як хтось із знаних нам людей, то ми можемо намагатися здобути таку ж освіту, закінчити таку або ліпшу школу.

Якщо ми хочемо з кимось матеріально зрівнятися, то ми можемо приблизно знати скільки та людина має маєтку, матеріальних чи фінансових засобів і спрямовувати свої зусилля та здатності на осягнення тих об'єктів. /Хоч, на мій погляд, рівняння в здобутті матеріальних засобів, багатства світу цього, - це само по собі безглуздя й грішне заняття./

Якщо ми хочемо з ким зрівнятися в майстерності, наприклад, коли хочемо бути таким же добрим механіком, електриком, то нам приступний той об'єкт, ми можемо прагнути набути необхідні знання теоретичні й практичні щоб здобути певні кваліфікації.

Але є ділянки, навіть по відношенню до інших людей, в яких ми не можемо рівнятися. Наприклад, якщо нам не дано музичного слуху й доброго голосу, то ми навіть не можемо мріяти стати колись добрим співаком чи дириґентом. Без необхідних природних здатностей нам не можуть допомогти жодні вчителі й спеціалісти. І так само в інших галузях мистецтва.

Але ми можемо, звичайно, намагатися випробувати наші сили, наші таланти й можливості, - в тому немає нічого грішного й, як каже наше прислів'я,— “Не святі горшки ліплять.”

Але плекати в собі думку, щоб зрівнятися з Богом в силі й могутності - це найбільш безглуздо й грішно. Істота Божа, єство Боже, велич, безвідмовної покори, оголошувалося, що Римські імператори - це також боги чи напів боги. Подібно ж віками в Японії плекається віра, що їхні імператори споріднені з богом Сонця, їх треба слухатися, їм треба покорятися.

Натягнення євангельських висловів про апостола Петра й поєднання їх з вірою, що той апостол Петро був також першим папою Римським, заступником Ісуса Христа. Отже, мовляв, і тепер кожний папа Римський є тим заступником Бога на землі, його треба слухатися безвідмовно в справах віри... А в суті своїй - то є відновлення ідеї імператорської, що в Римі перебуває бог чи заступник бога, тобто - намагання людини порівнятися з Богом, користуватися божеською пошаною. Та ідея поганська й вона є грішною, якби її не прикривали іменем Христовим.

Сама мрія чи будь-яке намагання зрівнятися з Богом у силі, всемогутності, мудрості, так само, як і намагання досягнути Бога через Вавилонську вежу - це гріх і безглуздя. Першим користуються люди в наш час, щоб досягнути своєкорисних земних цілей, щоб панувати над людьми. Звичайно, вірити нікому й ніщо не заборонено, але ми маємо бути свідомими, що безглуздою вірою ми не можемо осягнути нашого спасіння.

Ми можемо мати постійно велику ціль перед собою, яку поставив перед нами Господь: “Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!” /Луки 6,36/ Отже ми маємо нашими діями милосердя взоруватися на Бога, безмірно вдосконалюватися.

Ми можемо наслідувати Отця нашого Небесного й Господа Ісуса Христа у виявленні любові до ближніх, - в тому ми не маємо жодних обмежень і чим більше ми будемо вдосконалюватися в любові та милосерді, тим більше ми будемо наближуватися до Бога. Ми будемо у вічності там, де Господь.

“Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я - були й ви.” /Івана 14, 3/.

В напрямку досягнення божественної завершеності, людина може себе вдосконалювати ступнево, маючи собі за дороговказ настанову від Господа:
“І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви.” /Луки 6,31/.

Кожна людина бажає для себе добра, "пожитку", приємного, щастя, а не хоче,  щоб її спіткало зло, нещастя, каліцтво, неприємність. Кожен хоче, щоб йому ніхто не шкодив, щоб його не безчестили, не обмовляли, щоб у нього нічого не крали, щоб до нього були справедливі, щоб йому прощали ближні, якщо когось образив, щоб люди навколо ставились з любов'ю й вирозумінням.

Того всього кожен із нас хоче для себе, а Господь Ісус Христос зобов'язує нас, щоб ми всього того бажали, а в житті чинили для наших ближніх. Коли ж ми в житті того всього бажаємо для себе, а ближнього нашого обманюємо, бажаємо для нього зла, неприємності, крадемо у ближнього, ображаємо, наговорюємо на нього, не прощаємо ближньому, - то ми несправедливі перед Богом.

Тоді ми не наближаємося до Бога, а віддаляємося й якби не виявляли назовні нашу побожність, - ми відступники від Бога, від Господа нашого Ісуса Христа. Ціллю ж нашою у цім житті має бути - наближатися чеснотами своїми до Бога, звершуватися духовно, щоб ми стали такими милосердними, як наш Бог Творець.

Через те апостол Павло, для нашого духовного вдосконалення радить нам:
“Коли голодує твій ворог, - нагодуй його, як він прагне, - напій його...Не будь переможений злом, але перемагай зло добром.” /Римлян 12:20-21/.

З того висновок: найбільшого ворога можна здобути й приєднати християнською любов'ю й милосердям, - це наука Христова й наука апостольська. Амінь.

Протоієрей Тарас Славченко