Бог для нас - як батько
4-a Неділя Пасхи
Дії 9:32-42; Івана 5:5-15
В церкву на Богослужіння люди приходять, щоб з’єднатися з Богом, подякувати Йому за милості й просити ласки Його на майбутнє. Але багато людей хотіло б пізнати, зрозуміти істоту Божу, пізнати який той Бог, якому ми молимось. /Ідучи до когось з людей на високому становищі, ми хочемо, звичайно, знати що то за особа - сувора чи добродушна, знати її характер, діяльність бодай у загальних рисах, щоб передбачити що від неї можна сподіватися/.
З досвіду переконуємося, що люди часто мають викривлене, невірне поняття про Бога - нашого Творця, нашого Опікуна, до якого ми молимося, звертаємося. Звичайно, істоту Бога цілковито пізнати людям неможливо, бо Бог Неосяжний, Всюдисущий, а ми маємо обмежений розум і взагалі обмежені чуття: зір, слух... і т.п.
Але все ж Бог виявив Себе людям на стільки, щоб ми могли, розуміти Його, пізнавати Його наставлення до нас, людей, щоб ми мали вірне правдиве уявлення про Нього. Отже й наша тут розмова - в напрямку пізнання Бога.
Заходжу одного разу провідати хвору жінку в лікарні /правда, вона була неправославна/.
- Отче, ну чому мене так Бог карає? - запитує жінка, плачучи. Я вже мала операції, тепер знову біда. Невже я така грішна?
Такі питання люди часом ставлять вголос, а часом над ними роздумують і шукають пізнання правди.
Поза тим, що Бог є Творець наш і всього видимого й невидимого, неосяжного світу, хто є Бог по відношенню до нас? Чи Він є суворий суддя, який немилосердно засуджує, вишукуючи наші гріхи, провини? Чи Він має до нас наставлення як всюдиприсутній детектив, поліцай, що розвідує, реєструє всі наші порушення?
Чи Він як каратель, що посилає безупинно на нас різні хвороби, пошесті, страждання й вигадує нам різні покарання, щоб ми терпіли страждання й виростали більш досконалими, терпеливими?
Очевидно, попередньо згадані уявлення про Бога є абсурдні, і я скажу пізніше чому... Так само хибне уявлення про Бога виховується змалку в дітей, коли про Нього думають, як про якогось міфічного “Санта-Клауса” який прощає всілякі гріхи за добру усмішку й винагороджує всіх різними подарунками.
Такого Бога немає. Бог прощає, але не за усмішку й добрі побажання, а за діла й щирі наміри в покаянні, в щирому бажанні й кроках до праведності.
Дехто з людей уявляє Бога як виконавця наших бажань або принаймні хоче, щоб Бог був виконавцем їхніх намірів і мрій. Наприклад: король чи якийсь правитель хоче загарбати інший край, молиться, щоб Бог допоміг йому упокорити той край, ті народи - і Бог мав би дарувати таку милість.
То виглядає безглуздо й примітивно, але прослідкуймо як діяли, наприклад, російські царі, які молитви й які заклики витворювали ті правителі й ми побачимо, що такі наміри й такі моління іменно звершувалися. Могло бути лицемірство, а могло бути й таке щире безглузде переконання, виховання тих володарів.
І у висвітленні того криводушшя російських правителів Тарас Шевченко й написав:
“3а кого ж Ти розіп’явся
Христе, Сину Божий?
За нас добрих, чи за слово
Істини? Чи може,
Щоб ми з Тебе насміялись?”
Наш, Богом покликаний поет, і згадує, що були:
“І перед образом Твоїм
Неутомленнії поклони —
За кражу, за війну, за кров, —
Щоб братню кров пролити, просять,
І потім в дар Тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!
Кавказ (18 листопада 1845 в Переяславі)
Є люди, які мають різні уподобання й різні побажання щодо Бога, які Він має зсилати до нас милості. Люди хочуть отримувати від Бога різні дари, але щоб до них не ставилися якісь вимоги… Як ми живемо, як ми відносимося до людей - то наша справа, але Бог має бути тільки милосердним до нас.
Через те по нашій молитві мають переставати боліти зуби, має добре стартувати мотор у автомобілі, мають робитися реґулярні підвищення в праці, збільшуватися заробітна платня, а діти мають постійно робити успіхи в навчанні, - таким активним помічником дехто й хоче мати Бога.
Звичайно, є люди, які уявляють Бога, як фантастичного Молоха, який безперервно потребує людських жертв, битв між народами, щоб вони нищили одні других, щоб людям спричинялися страждання, муки... До таких належить писання деяких сучасних войовничих богословів, які взоруються на старозавітних юдейських, що вважали одні народи гідні кари, а другі всіляких милостей від Бога...
Який же справді є наш Бог християнський - істинний Бог, який існує? Хто може подати нам образ правдивого Бога, істинне поняття про Бога? - Тільки Той, Хто знає Бога, Хто прийшов від Бога - Ісус Христос. Він єдиний, що прийшов від Бога-Отця, навчив людей істини, щоб вони знали правдивого Бога й розуміли Його правдиве відношення до нас. /Івана 18,37/
Як же Христос навчав нас про Бога? Він ствердив і навчив нас, що Бог є нашим батьком /Матвія 6,9/, Отцем Небесним. І відноситься, піклується про нас не як деспотичний батько, а як люблячий, вирозумілий до гріхів наших, до наших слабостей і провин. Пригадаймо собі притчу про Блудного Сина /Луки 15:11-32/ - отакий наш Бог, Отець Небесний, який прощає тим дітям, які каються.
Господь Ісус Христос навчив нас звертатися до Бога, як до рідного батька, - "Отче наш". А рідний батько не буде бажати, щоб одні Його діти вбивали інших, - такий абсурд можуть видумати тільки збочені, духовно викривлені люди. Всі ж ми діти Божі через віру в Господа нашого Ісуса Христа. Апостол Павло стверджує:
“Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса” /Галілеїв 3,2б/.
Як наслідники Христові й віруючі в Христа, ми діти людські й одночасно діти Божі, отже ми споріднені з Богом через Сина Його Єдинородного /Івана З,1б/. Наше звернення до Бога, як Отця Небесного, - є логічним і природним. Тому любов до наших братів і сестер у Христі є необхідною передумовою до виявлення нашої віри в Ісуса Христа. Сказав Господь:
“По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою.” /Івана 13,35/.
В прочитаному євангельському уривкові розповідається про зцілення Ісуса Христа, розслабленого, спаралізованого, який страждав 38 років. І ми маємо багато прикладів євангельських про зцілення, оздоровлення прокажених, сліпих, паралітиків, кровоточивих, але ми жодного прикладу не знайдемо в Євангелії, щоб Христос зсилав на когось, навіть на Його ворогів, мучителів, хвороби чи каліцтва.
Господь картав, докоряв, бичував навіть тих, хто зневажає храм Божий, але Він не зсилав на них хвороби. Коли Господь випростав, оздоровив в суботу скорчену жінку, то було незадоволення серед фарисеїв і книжників, і Він сказав:
“Чи ж цю дочку Авраамову, яку сатана був зв’язав вісімнадцять ось років, не належить звільнити її суботнього дня від тих пут?” /Луки 13,16/. Отже сатана чи диявол міг спричиняти людські немочі, хвороби, бо люди були, через рабство гріха, підкорені йому, а Бог, Син Божий Ісус Христос може чинити тільки добро - оздоровлювати. Отакий і наш Бог, а Ісус Христос ясно засвідчив: “Отець у Мені, а Я в Отці. Хто бачив Мене, той бачив Отця...” /Івана 14,9/.
Отже Ісус Христос - це втілення Бога в людині. От такий наш істинний Бог, сповіщений нам від Бога, а не утворений людськими міркуваннями. Такому Богові ми й молимося: “Вислухай, Боже, благання, молитву нашу й помилуй нас.”
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…