Дбати за одяг Христовий
14-а неділя після П’ятидесятниці
2 Коринтян 1:21-24, 2:1-4; Матвія 22:1-14
“’Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?’ - Той же мовчав.” (Матвія 22,12)
У часи Ісуса Христа на землі в юдеїв, та напевно й в інших сусідніх народів, був звичай - одягати особливий, на весілля призначений, одяг. Такий одяг, поверх звичайного, давав той, хто влаштовував весілля.
Але Христос говорив життєвим прикладом, притчею, щоб люди зрозуміли речі духовні. Він на самому початку сказав:
"Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого."(Матвія 22,2).
Отже, як усі Його слухачі розуміли, що на царське весілля дозволялося приходити тільки тим людям, які мали весільний одяг від царя-господаря, так само в Царство Небесне можуть ввійти тільки ті люди, які мають відповідний одяг духовний. Бог-Отець запрошує на "весілля" Сина Свого, тобто - в Царство Небесне, Царство Христове. Христос є той жених, а Церква - його невіста.
Тому й зрозуміло, що потрібно мати одяг Христовий, - одяг Царя Небесного. Чи ми маємо той одяг Христовий?
- "Бо ви всі, що в Христа охрестилися, у Христа зодягнулися" (Галатів 3,2 7).
У святому хрещенні ми здобуваємося на духовну чистоту, після купелі - духовного народження. В перші віки дорослі люди, яких підготовляли і наукою Божою, і зусиллями духовними, здобувалися на ту духовну чистоту й в знак духовної чистоти їх одягали у світлий одяг - білі довгі сорочки й вони зі свічками (як ознакою горіння серця в любові до Господа) стояли під час Служби Божої, а потім приймали Св. Причастя.
Коли ми охрещуємо дитину, то в знак її чистоти духовної, після купелі її загортають у чисте полотно-крижму. Щоб ми всі вірно розуміли: не ті білі сорочки, не те біле полотно є одягом Христовим, а світлий душевний стан. Ми іменно в Христа зодягаємося духовно, ми прирікаємо Христові (за дитя - хрещені батьки) на вірність Христові. Ми прирікаємо Христові, що його одяг - наш душевний стан будемо тримати в чистоті, незаплямленим.
Одяг Христовий людині дається один на цілий вік, але він потребує чистки, він забруджується нашим недосконалим життям. Тепер, у світлі притчі про запросини на весілля, згадки про потребу того Христового весільного одягу, поставмо собі питання:
а/ Який стан нашого Христового одягу, який стан нашої душі нині? Чи ісповідуємо Христа щодня, чи тільки по неділях на одну-дві години?
б/ Чи ми справді очищували душу, йдучи до Сповіді, чи ми справді прощали людям, каялися?
в/ Чи ми здобувалися на чистоту душевну, чи тільки відбували формальність, - так, про людське око?
г/ Розгляньмо життя наше в світлі Божих Заповідей; візьмімо хоч би першу Заповідь - чи ми віруємо , що Бог тільки один? - Добре.
Але, як каже ап. Яків: “Та й демони вірують, - і тремтять.” (Якова 2.19). А чи ми Бога відчуваєм у нашім серці, у наших бажаннях, у нашому щоденному житті? Чи в нас основне: гроші, маєтки, добрий відпочинок, сонячні ванни, розваги, а вже, як вільний час знайдеться, то згадаємо й про Бога?
Ми не можемо себе обманювати: Бог може бути тільки першим і головним у нашому житті. Він не може бути чимось другорядним. Якщо Бог, його Правда, його настанови-заповіти для нас не основне, не головне, тоді ми не визнаємо, не ісповідуємо єдиного Бога, а тільки так, між іншим, трохи знаємо про Нього. Тоді ми зробили нашими божками-ідолами матеріальні, тілесні вигоди. (2-га Заповідь Божа).
Коли ми не думаємо, коли ми не маємо прагнення виконувати волю Божу, то ми призиваємо й тепер ім'я Боже даремно - це гріх проти 3-ї Заповіді Божої.
А вже як ми виконуємо 4-ту Заповідь Божу, як ми шануємо день Господній, - ми можемо легко визначити.
По тих згаданих початкових і основних Заповідях ми можемо своєю совістю визначити й чистоту нашу душевну - чистоту Христового одягу. Чи ми готові з'явитися перед Христом на його "весілля", на яке нас запрошує Отець Небесний? Чи наш одяг Христовий потребує капітальної направи, чистки?
Ми напевно потребуємо духовного відродження, оздоровлення. Ми потребуємо заопікуватися собою, ми потребуємо життя наше скерувати так, щоб Бог, Христова наука займали перше й головне місце в нашому житті.
Не пишаймося, що ми православні християни, але намагаймося щоденно жити як православні християни й щонеділі, у день Господній, служити Господеві й Богові нашому. Мусимо мати на увазі, що коли ми не матимемо відчуття нашого Христового одягу, коли Христос не замешкає в нашій душі, то скаже слугам своїм Цар Небесний:
"Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви..." (Матія 22,13)
Не забуваймо, що то сказав Христос і тим Він висловив волю Божу. Дехто втішає себе: Та хто ж із нас спасеться, хто сподобиться Царства Божого, коли багато людей не дбають про той одяг Христовий, про чистоту його?
Навіть учні Христові, коли Господь подібно говорив, запитували його: “Хто ж тоді може спастися?”
А Ісус позирнув і сказав їм: "Неможливе це людям, - та можливе все Богові." /Матвія 19:25,26/.
Господь може підняти людину з найбільшого падіння й наблизити до себе, коли вона матиме щирі наміри до спасіння в своєму Творцеві. Одначе, не забуваймо початкової розповіді в притчі: ті, хто відкинув запросини Божі, - тих відкинув Бог.
Бог відкинув не тільки просто безбожників, а й тих, що були зовні, які показували зовні, що вони побожні, які одягалися благочестиво, які навіть жертвували на храм, але внутрі себе й ділами своїми були далеко від Бога й Христа не прийняли.
Бог послав слуг своїх - апостолів до поган, які не знали єдиного Бога й дім його наповнився-- Церква Христова утворилася, вона об'єднала іменно тих людей. І коли ми знехтуємо запросини Божі, з нами так само може статися, - дім Божий, Христова Церква наповниться теперішніми непросвіченими.
Господь кличе всіх та мало людей знаходить час для Нього. Тому й закінчив Христос розповідь притчі словами:
“Бо багато покликаних, - та мало вибраних.” (Матвія 22,14)
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…