Два види причастя й наші дари від Творця
6-та неділя після П’ятидесятниці
Римлян 12:6-14; Матвія 9:1-8
Кожного разу, коли ми служимо св. Літургію, маємо нагоду до подвійного причастя:
Причастя святих Тайн під видом хліба й вина, коли ми отримуємо духовне єство Христове в свої тіла “на спасіння душі й тіла”;
Причастя Слова Божого через слухання-читання Святого Письма - Апостола й Євангелії, також — через слухання проповіді священнослужителя. Із читання-слухання з Дій Святих Апостолів, послань святих апостолів і дій та науки Ісуса Христа, передані чотирма євангелістами, ми здобуваємо розуміння Бога, Божої волі, скріплюємо наші віру, надію й любов у Бозі.
Хочу звернути увагу на прекрасні, Богом натхненні настанови ап. Павла, із його Послання до Римлян, яке й є одним із джерел для причастя Словом Божим. Каже апостол:
“І ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам: коли пророцтво - то виконуй його в міру віри, а коли служіння - будь на служіння, коли вчитель - на навчання, коли втішитель - на потішання, хто подає - у простоті, хто головує - то з пильністю, хто милосердствує – то з привітністю.” (Римлян 12:6-8).
Людина може давати виявляти дані їй дари, але з достойністю й простотою у всякому покликанні, бо ж можна подати потребуючому матеріяльну поміч, але так, що вона входить його до глибини серця. Милосердствувати треба з привітливістю, з доброзичливістю, щоб ті, хто його отримує, відчули й любов нашу, любов Божу.
І це хиба в людських бажаннях, коли вони здобуваються на переконання, що це по відношенню до них має виявлятися ота привітливість, доброта (часом ті вимоги ставлять, наприклад, тільки до священника), але люди забувають, що ті чи подібні чесноти мають виявляти вони до інших людей. Той, хто головує, часом забуває, що він має з пильністю, як з доручення Божого виконувати своє покликання.
Безумовно, нагадування апостола Павла про належне виявлення наших здатностей, нагадує нам також розповідь євангельську про виявлення талантів /Матвія 25:14-30/. І ми всі маємо бути свідомими, що таланти чи певні обдаровання, здатності ми отримуємо від нашого Творця, - і Він сподівається, що ми будемо їх виявляти в житті.
Коли ж ми наших здатностей не виявляємо, то вони зникають, атрофуються. Це щось подібне до наших м'язів: буває, що ми пошкодимо руку чи ногу, не вживаємо їх і через декілька тижнів зникають м'язи, коли це ноги не вживали довший час, то треба заново вчитися ходити.
Наш великий поет Тарас Шевченко мав дар пророцтва: він в найбільш тяжкий час, коли більшість народу перебувала в кріпацтві, в неволі, коли не було жодної української школи в Україні під пануванням Росії, пророкував світле майбутнє для свого народу:
“Встане Україна, світ правди засвітить, і помоляться на волі невольничі діти.”
(Кобзар (1876)/Том 2/Могила Богданова)
Отже, Тарас Шевченко мав дар від Бога бачити наперед, бачити майбутність свого народу й він той дар використовував. Дар пророцтва вимагає чистоти вислову, без прикрас, - бо ж того голоситься воля Божа, але щоб та правда зворушувала людей, вона має бути висловлена з великою й мистецькою силою, тоді вона пройматиме душі людські. Такі іменно й були поезії Тараса Шевченка, їх ми відчуваємо не тільки розумом, але й серцем, відчуваємо всіма фібрами нашої душі.
Ми знаємо слова Христові, якими Він засвідчив, що його учнів люди мають пізнавати по виявленій ними любові “між собою” /Івана 13,35/. Апостол Павло закликає послідовників Христових:
“Любов нехай буде нелицемірна...”/Римлян 12,9/. Нелицемірна - значить правдива, не для показу, не для чемності, а любов, яка виходить з глибини серця й усього чуття.
Ви знаєте, що на деяких товарах написано: “genuine”/дженьюін/, що означає справжній, непідроблений матеріял. Наприклад: “genuine leather,” “genuine bone china,” “genuine crystal.” Отже, те, що показується на вид, є справді в тому товарові.
Отака й наша любов має бути до Бога, до Церкви його, до ближнього, особливо вона має бути чесною поміж членами Христової Громади. Тоді це буде “любов нелицемірна”- по слову апостола Павла, тоді ми будемо “ненавидити зло, а тулитися до доброго.” (Римлян 18,9).
Для знаходження, пізнання справжньої любові подається такий приклад: Купили старий стіл, “antique”, - як тут кажуть. Розлилася вода з вази, витерли, але верхня дошка стола покоробилася... Отже, як виходить, то був не стародавній стіл, не “antique”, а підробка, фальш.
Апостол у цьому ж Посланні до Римлян подає уточнення про вияв любові: “Любіть один одного братньою любов'ю; випереджайте один одного пошаною.” (Римлян 12.10)
Братня любов - це ота любов, про яку каже Господь, що його учні мають мати “між собою.” Отже апостол Павло й закликає про виявлення такої любові одних до других. У зв'язку з тим, мені пригадується один із професорів Богословсько-Педагогічної Академії: він був людиною широкої освіти й ерудиції, але він також намагався першим привітатися до будь-якого студента чи співробітника. У нас багато є християн, які ставлять себе, думають про себе як більш звершених, ліпших за своїх ближніх, через те в нас між членами Христової Громади буває мало виявлення справжньої любові.
Звернімо увагу на заклик апостола: треба “тулитися до доброго”... Ми бачимо, що мала дитина часом притулює цяцьку, яка для неї є найціннішою, - вона її найбільше любить. Для неї не має значення з якого матеріялу зроблена та цяцька - вона найцінніша, бо її дитина найбільше любить.
Отаке має бути й виявлення нашої християнської братської любові, — без будь-якого розрахунку, в щирості й правді.
Господь закликає нас наслідувати іменно дітей у виявленні своїх чеснот:
“Істинно кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, - не ввійдете в Царство Небесне.” /Матвія 18,3/.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…