“...І станете ви немов Боги...”

19-а неділя після П’ятидесятниці
2 Коринтян 11:31-33; Луки 6:31-36

З Старого Заповіту нам відомо, що ідею зрівняння людини з Богом принесено було між людей дияволом:

“Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло.” (Буття 3,5)

Для нас здається самий аргумент примітивним, але, як ми знаємо, перші люди спокусилися тією ідеєю зрівняння з Богом, вони вхопилися на той гачок спокуси й тим втратили чистоту та єдність із своїм Творцем.

Для нас також віддає примітивізмом ідея побудови Вавилонської вежі, коли люди хотіли досягнути Бога у висоті. Безглуздя людських бажань очевидне; нам не хотілося б навіть вірити, що таке було, але залишилися археологічні сліди, каміння з тієї вежі й уряд Іраку навіть плянує на тім же місці відновити ту безглузду вежу, як туристичну атракцію, вживаючи й старе каміння…

Та ніхто нехай не думає, що так примітивно й безглуздо могли люди думати тільки в давні часи. Коли перші космонавти облітали землю навколо, то Микита Хрущов, голова уряду СССР, сказав:

“Кажуть, що Бог у небі. Ми були там, ми покорили небо. Але ми не знайшли там Бога.”

Правда, коли Хрущов був усунутий від влади, то вчені люди в його країні висловлювалися:

-Коли ми будемо такими примітивними, безглуздими методами доказувати, що Бога немає, то люди переконаються, що безбожники дурні примітиви й більше людей увірує в Бога, увірують, що Він таки десь існує.

Та не забуваймо, що не тільки з примітивізму, але з далекосяглого розрахунку плекається ідея замісництва Бога на землі людиною. В Римі, не з простого чванства, а щоб можна було вимагати від людей безвідмовної покори, оголошувалося, що Римські імператори - це також боги чи напів боги. Подібно ж віками в Японії плекалася віра, що їхні імператори споріднені з богом Сонця, їх треба слухатися, їм треба покорятися.

Натягнення євангельських висловів про апостола Петра й поєднання їх з вірою, що той ап.Петро був також першим папою Римським, заступником Ісуса Христа. Отже, мовляв, і тепер кожний папа Римський є тим заступником Бога на землі, його треба слухатися безвідмовно в справах віри. А в суті своїй - то є відновлення ідеї імператорської, що в Римі, перебуває бог чи заступник бога, тобто - намагання людини порівнятися з Богом, користуватися божеською пошаною. Та ідея поганська й вона є грішною, якби її не прикривали іменем Христовим.

Сама мрія чи будьяке намагання зрівнятися з Богом у силі, всемогутності, мудрості, так само, як і намагання досягнути Бога через Вавилонську вежу - це гріх і безглуздя. Першим користуються люди в наш час, щоб досягнути своєкорисних земних цілей, щоб панувати над людьми. Звичайно, вірити нікому й ніщо не заборонено, але ми маємо бути свідомими, що безглуздою вірою ми не можемо осягнути нашого спасіння.

Ми можемо мати постійно велику ціль перед собою, яку поставив перед нами Господь; “Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!”(Луки 6, 36) Отже ми маємо нашими діями милосердя взоруватися на Бога, безмірно вдосконалюватися.

Ми можемо наслідувати Отця нашого Небесного й Господа Ісуса Христа у виявленні любови до ближніх, - в тому ми не маємо жодних обмежень і чим більше ми будемо вдосконалюватися в любові та милосерді, тим більше ми будемо наближуватися до Бога. Ми будемо у вічності там, де Господь.

"Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я - були й ви." (Івана 14,3)

В напрямку досягнення божественної звершености, людина може себе вдосконалювати ступнево, маючи собі за дороговказ настанову від Господа: “І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви.” (Луки 6,31)

Кожна людина бажає для себе добра, “пожитку”, приємного, щастя, а не хоче, щоб її спіткало зло, нещастя, каліцтво, неприємність. Кожен хоче, щоб йому ніхто не шкодив, щоб його не безчестили, не обмовляли, щоб у нього нічого не крали, щоб до нього були справедливі, щоб йому прощали ближні, якщо когось образив, щоб люди навколо ставились з любов'ю й вирозумінням.

Того всього кожен із нас хоче для себе, а Господь Ісус Христос зобов’язує нас, щоб ми всього того бажали, а в житті чинили для наших ближніх. Коли ж ми в житті того всього бажаємо для себе, а ближнього нашого обманюємо, бажаємо для нього зла, неприємности, крадемо у ближнього, ображаємо наговорюємо на нього, не прощаємо ближньому, - то ми несправедливі перед Богом.

Тоді ми не наближаємося до Бога, а віддаляємося й якби не виявляли назовні нашу побожність, - ми відступники від Бога, від Господа нашого Ісуса Христа. Ціллю ж нашою у цім житті має бути - наближатися чеснотами своїми до Бога, звершуватися духовно, щоб ми стали такими милосердними, як наш Бог Творець.

Через те апостол Павло для нашого духовного вдосконалення радить нам:

“Коли голодує твій ворог, - нагодуй його, як він прагне, - напій його... Не будь переможений злом, але перемагай зло добром.” (Римлян 12:20-21)

З того висновок: найбільшого ворога можна здобути й приєднати християнською любов’ю й милосердям, - це наука Христова й наука апостольська.

Амінь.


о. Протоієрей Тарас Славченко

В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…

Читайти далі

Previous
Previous

Плач, сльози - дар від Бога

Next
Next

Depth of Faith and Life