Коли Дух Істини діє в людях
21-а неділя після П’ятидесятниці
Галатів 2:16-20; Луки 8:5-15
В уривкові з Послання ап. Павла, який зачитувався минулої неділі, апостол Христовий стверджує:
“Євангелія, яку я благовістив, - вона не від людей. Бо я не прийняв, ні навчився її від людини, але відкриттям Icуca Христа.” (Галатів 1:11-12)
Павло висловив ту правду у відповідь тим людям, які докоряли, що він не справжній апостол, бо не ходив, не перебував з Ісусом Христом під час його проповіді на землі.
Але ми всі повинні бути свідомі, що й сама книга Євангелії, написана чотирма євангелістами, - “вона не від людей”, - то благовістя від Бога, від Христа Спасителя. І всі книги Святого Письма, чи то Послання Апостольські, чи Об'явлення, чи законодавчі та пророчі книги Старого Заповіту, - вони не від людей.
Безумовно, їх писали люди, але писали під натхненням Духа Святого, Духа Істини, як Його ще називав Христос, і тому сила написаного й проповіданого пророками чи апостолами “не в словах переконливих людської мудрості", але в доказі духа та сили”. (1 Коринтян 2,4)
Більш конкретніше, це означає, що сила євангельської проповіді була не в мудрості апостолів Матвія, Марка, Луки, Івана, Павла, Якова чи Петра, а в силі Божій, силі Христовій, яка передавалася через тих людей.
Судячи чисто з інтелектуальних здатностей, вияву розуму, - можливо були й мудріші люди, які могли виявити свою мудрість усно чи на письмі протягом багатьох віків людської історії. Були великі філософи, письменники, вчені різних галузей наук.
У різні віки на землі жили люди великого розуму, великих здатностей, такі, як Сократ, Платон, Аристотель, лікар Гіппократ, Леонардо да Вінчі, Джордано Бруно (спалений римською інквізицією), Коперник, Шекспір, Шевченко й т.п. великі люди. В наше століття особливо відзначився Ейнштейн, як великий науковий теоретик.
Їхні твори мають і будуть мати поважний вплив на більшу чи меншу кількість людей, але їхні твори не зможуть перетворювати, змінювати життя, духовно відроджувати людей на землі, якщо вони у своїх творах не були натхненні Духом Святим від Бога.
Савл-Павло, натхненний Духом Святим, духовно перероджений Ісусом Христом, опанований ідеєю Христової місії спасіння, ідеєю служіння й проповіді Євангелії Христової серед людей, він уже не мав у собі земних своєкорисних особистих бажань. В ньому духом оселився Христос.
Через те Павло й висловився, як ми чули з зачитаного нині послання: “Я розп’ятий з Христом” (тобто, - в ньому вмерли, зникли всі життєві людські тілесні бажання). “І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, - живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе” (Гал. 2:19-20).
Одержимий таким переродженням з висоти, перетворений Євангелією Христового благовісництва, ап. Павло, як й інші апостоли, мав нездоланну силу Духа, відважну й непоборну безстрашність у проповіді Христової науки.
Через те, не дивлячись на перешкоди своїх братів-юдеїв, римської державної адміністрації, не зважаючи на пишання людською премудрістю освічених греків, проповідь Євангелії ап. Павлом була найбільш успішною. Люди відчували силу Духа Божого у тій проповіді апостольській.
Такого духового переродження, такої проповіді з непереможною силою не могла дати жодна людська премудрість, жодна людська наука. І як жалюгідно виглядають такі писаки-пігмеї, які, щоб показати свою ерудицію зацитовують: оце так сказав Ніцше, так Черчіль, а отак Христос. Такі неспівмірні жалюгідні порівняння тільки свідчать про їхню людську обмеженість і непросвіченість Духом Святим.
Через те такі писання й мудрування швидко забудуться й авторів тих і подібних писань майже ніхто не пам'ятатиме.
Людина, перероджена й опанована Євангелією Христовою, одержима служінням вічній Правді, та Правда вселяється в неї, діє, променіє в словах і вчинках, - така людина стає справді великою в очах людських, в її служінні Богові й своїм ближнім.
Через те так сяє й вражає нас велич Тараса Шевченка, через те непереможно палить вогонь його огнистих поезій, бо в нього діє не просто талант поета, не просто краса, досконалість мистецтва слова, а діє Дух Істини, який перетворив його духове єство, дав йому надзвичайну відвагу виступати проти сильних світу цього (проти царя й російського царського уряду, які поневолювали його нарід).
І це не наш здогад, - в епіграфу до поеми Сон ("У всякого своя доля"), за яку найбільше був розгніваний самодержаний російський цар Микола 2-й, Тарас Шевченко сам виявив джерело своєї духовної сили й відваги, поставивши епіграфом слова з Євангелії Христової:
"Духа Істини, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його." (Івана 14,17)
(В ориґіналі Т.Ш. цитує старослов'янською мовою з Євангелії).
Отой Дух Істини променіє з головних творів Тараса Шевченка й через те має такий великий вплив на збудження, переродження свідомості багатьох мільйонів українського народу, як також має вплив на інші народи світу.
Росіяни мають найбільшого поета О. Пушкіна, який був дуже талановитий. Але вплив Пушкіна на життя й свідомість свого навіть народу ніколи не зможе зрівнятися з впливом Тараса Шевченка на свій нарід, бо в Пушкіна виявлено тільки мистецтво, тільки краса слова, а в Шевченка діє Дух Істини - Дух Святий. Він відчутно промовляє через талант і запальне мистецтво слова поета.
Звернімо увагу навіть на зовнішнє оздоблення творів: скільки має наведень зі Святого Письма, скільки в звертань до Бога у Шевченка, а скільки є в Пушкіна?
Найбільш красиві й розумні вислови не здатні вчинити глибокі й довготривалі впливи на людей, коли вони не відчувають у мистецькому слові, в художніх образах носія вічної Правди - Духа Істини. Це було й є в усі часи. Християни першого й початку другого віку не тільки чули, але відчували подих Духа Святого в Ігнатію, єпископові Антіохії, першому великому, після апостолів, християнському письменникові-богослові. Люди відчували, що в ньому, як і в ап. Павлові, живе, перебуває Христос. Ігнатій говорив і писав: “Я хочу, щоб всі люди знали, що я з власної волі прийму смерть за Бога, хіба що Він мене збереже. Нехай мене кинуть на розтерзання диких звірів, але я з’єднаюся тією дорогою з Богом.” (Послання священномученика Ігнатія Богоносця, до Римлян)
Ігнатія справді привезли в Рим і кинули на розтерзання диким звірам, але в протилежність намірам римлян--тодішніх найбільших гонителів християн, після такої кари Ігнатія й йому подібних--число християн багатократно помножувалося. Людей, в яких горіло полум'я Духа Істини, не можна було знищити, хоч тілесно їх могли вбивати.
Християнство перемогло не на полі бою в битві імператора Константина, воно перемогло силою Духа Святого, яким були опановані мученики, подвижники, ісловідники перших віків християнства. Тому ми й кажемо, що християнство перемогло в серцях людських, тобто - у їхній вірі, у їхніх чуттях і переконаннях.
Ми й тепер віримо, що не дивлячись на тяжке й жорстоке переслідування християнства безбожниками в наші часи, відчуття наявності в них Духа Істини, дасть силу християнам перетерпіти й перемогти слуг диявола.
Ми віримо, що Дух Правди, який віруючі отримують від Бога, яким вони наснажуються і Святого Письма, і з творів богомнадхненних авторів, наснажить їх, що він розгориться у чуттях, у вірі багатьох і спопелить режим облуди, неправди й неволі.
Ми віримо, що настане час, коли, по вислову нашого національного пророка, “Врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі.” (I Архімед і Галілей, 1860).
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…