Любов до Бога - найбільша
15-а неділя після П’ятидесятниці
2 Коринтян 4:6-15; Матвія 22:35-46
Визнавці єдиного Бога, юдеї /чи ізраїльтяни/ мали сотні правил, законів, які охоплювали все їхнє життя. Були правила громадських Богослужінь, приватних молінь /коли й як молитися/, що й як їсти, були закони, які вказували як господарювати, сіяти /на 7-й рік земля мала лежати облогом/, як торгувати. Були закони й правила взаємовідносин чоловіка й жінки, між членами родини, про право наслідства; про відношення до своїх і чужих й багато інших.
Закони Богослужіння й щоденного життя були невідділимі. Якщо хтось сумнівався в чомусь, - ішов до законника. То був консультант-експерт у вірі, у всіх сферах життя. І от один із таких експертів-законників і звернувся до Ісуса Христа з питанням:
“Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?” /Матія 22,36/
Запитання законника було не для вияснення чи пізнання, а для випробування, але Господь Ісус Христос відповідь таки дав:
“Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією думкою своєю. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.”/Матія 22:37-40/
Тобто, - увесь Закон Божий, і оті 10 формальних заповідей, і сотні всіх настанов – як провадити чеснотне життя згідно волі Божої, щоб спастися, основано на визнанні, сповіданні любові до Бога й ближнього.
Дещо вияснення про любов...
Існують різні види любові-відношень: молоді люди /хлопці-дівчата/ взаємно влюбляються, - це любов-уподобання, яка, крім чесноти у відношеннях, не визначає певних обов’язків.
Любов між чоловіком і жінкою, - це вже любов, яка покладає на них багато обов’язків і відповідальності, - вона вимагає взаємності, з неї виростає безкорисна любов батька-матері до дитини, яка зв’язує їх і зобов’язує до кінця життя.
Любов між братами й сестрами - це постійне взаємовідчуття на ціле життя. Де любов особлива, не схожа на любов між дівчиною й хлопцем, між чоловіком і жінкою.
Є любов між приятелями, однодумцями...
Є любов до самого себе...
То все видозміни Божого дару, вони різні й разом з тим спільні... Мають спільність, бо творять єдність між людьми. Без любові життя людей було б черстве, не цікаве, без стимулу.
Про любов до самого себе немає заповіді Божої, але це тому, як каже апостол, ніхто ще не зненавидів себе, ніхто не порушив тієї існуючої з ласки Божої любові. Христос тільки підтвердив сказане в Старому Заповіті, що кожен із нас має “любити свого ближнього, як самого себе”. /Книга Левитів 19,18/.
Але найперше: “Люби Господа Бога свого...”
Бог, виконання його волі - має займати першість у нашому житті, те почуття має плекатися в нашій свідомості. Але любов до Бога має бути не абстрактною, а життєдайною, щоб ми виконували заповідане Богом.
Ми любимо дітей, батьків, друзів, але коли вони виступлять проти Бога, проти правди, то наше місце може бути тільки з Богом. Якщо через визнання Бога, Господа Ісуса Христа, погіршаться відносини з батьком-матір’ю, братами-сестрами, то ми маємо вибрати Бога, Божу правду. Христос дав нам в тому визначення й певну настанову:
"Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний.” /Матвія 10,37/
Але якщо наші батько-мати, брати-сестри, дочки й сини лишаються вірні Богові, то маємо виявляти нашу любов до них найперше, тоді буде засвідчена наша любов до Бога. Христос нас і зобов’язує виявляти нашу любов до Бога через виявлення її до наших ближніх, а вже безумовно до членів нашої родини.
Ближнього треба любити, як самого себе, - те визначення від Бога. / Матія 22,39/.
Ми часто усвідомлюємо, що щось недобре зробили, але ми собі прощаємо... Так само намагаймося робити й по відношенню до наших ближніх. Ближній може зробити помилку, може прогнівити нас, вчинити нам зло, але пам'ятаймо: коли б ми це самі вчинили, ми б хотіли, щоб нам люди простили... Господь через апостола нам дає настанову:
“Гнівайтеся та не грішіть. Нехай не заходить сонце у вашому гніві.” /Ефесян 4,26/
Узгіднюючи з Святим Письмом, у нашому народові говорять: “Прощайте, поки в дорозі....” Ми всі в дорозі. Як переконують нас і недавні події, дорога наша може закінчитися чи нині, чи будь-коли. Ми маємо миритися, доки в дорозі, доки маємо нагоду.
Ми маємо виявляти любов до Бога нашого й до наших ближніх усім серцем своїм, всією душею своєю, і всією думкою своєю, - як і давав нам настанову Господь Ісус Христос.
Коли хрестимось:
Во ім'я Отця - на освячення думок-розуму,
і Сина /на груди/ - на освячення наших почуттів,
і Святого Духа - на освячення наших діл, вчинків.
Думаймо завжди про те, коли ми хрестимося, знаменуємось знаком хреста, тоді ми здобудемося й на виконання волі Божої: “любити ближнього свого, як себе самого.”
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…