Молитва насамоті й буря на морі
9-а неділя після П’ятидесятниці
Коринтян 3:9-17; Матвія 14:22-34
Після чудесного нагодування більше п'яти тисяч народу, Ісус наказав / “звeлiв” / своїм учням сідати в човен “і переплести на той бік /Генісаретського озера/ раніше його, аж поки народ Він відпустить.” Чому такий поспіх з відсилкою учнів, чому не дав їм Ісус нагоду почекати поки Він відпустить народ, щоб поїхати в човні разом? Євангеліст описує коротко, не роз'яснює чому. Але з дальшої розповіді нам стає ясно:
“Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися на самоті; і як вечір настав, був там Сам.” /Матвія 14:22,23/
Ісус хотів побути на самоті, помолитися на самоті.
Чому ж молитися, коли Він був сам Богом?
- Не забуваймо, що Ісус був також людиною. Як Бог, Син Божий, Він міг творити діла Божі: міг чудесно нагодувати поверх п'ять тисяч людей, міг оздоровлювати спаралізованих, прокажених, сліпих робити видющими, але, маючи людське тіло, бувши людиною, Він також утомлювався, потребував відпочинку /як потребував їжі й пиття/, і як людина - потребував молитви, розмови з Отцем Небесним.
Кожний із нас, кожна людина, на яких би приємних оказіях ми не бували, яку б радість, добродійства ми не отримували, перебуваючи чи в храмі, чи на світських сходинах з різних нагод, ми всі потребуємо деякий час побути на самоті: відпочити, спокійно обдумати наші вчинки й дії, відпружити наші м'язи й нервову систему й також потребуємо на самоті помолитися.
Ми потребуємо в молитві сказати Богові все, що наболіло на душі, висловити наші внутрішні прагнення, бажання й прохання, а найперше - подякувати Богові за всі наші добродійства, - все те можна найкраще вчинити на самоті.
Для отримання спасіння й всіх милостей Божих ми потребуймо молитви спільноти, Церкви, приналежності до Церкви /Ефесян 3,21/, як також потребував Христос людей, які об'єднані вірою в Церкві, щоб можна нести їм спасіння. Але Ісус потребував також перебування на самоті, як людина Він потребував молитви на самоті, через те, як декілька разів зарекордовано в Євангелії, Він шукав відлюдного місця, щоб побути на самоті /див. також Луки 6,12/, -“і перебував цілу ніч на молитві до Бога.”
Звернімо увагу, що Ісус перед вибором із числа своїх 12-ти найближчих учнів,- перебував цілу ніч на самоті - на молитві. І Він також пішов у безлюдне місце помолитися на самоті після проповіді з човна. Ісус Xpиcтoc тим власним прикладом учив своїх учнів, усіх послідовників, нас у тім числі, що крім молитви спільної-громадської, необхідно мати молитву і на самоті. Вона може бути не обов'язково офіційною, вона може бути простою розмовою своїми словами з Богом-Творцем, в якій ми можемо висловити все те, чого не скажемо найближчому приятелеві.
Молитва на самоті урівноважує людину, людина робить самоаналіз і приходить до душевного спокою. Через те така молитва добра не тільки після спілкування з багатьма, але й перед громадською молитвою, в якій душевний спокій найбільш необхідний, - пригадаймо: ми завжди Богослужіння починаємо з заклику: “У спокої Господеві помолімось!”.
При читанні цього уривку з Євангелії, постає також питання: Чому Ісус, знаючи /як Бог/, що буде вночі буря, посилав своїх учнів через озеро?
Ісус готував своїх учнів до великої місії спасіння, проповіді Євангелії серед тяжких життєвих обставин. Вони мали плавати в більшості серед бурхливого життєйського моря. Вони потребували гартування, прагнення діяти в тих обставинах. Вони мусіли виробити в собі віру, яка б не похитнулася, коли будуть життєйські бурі, коли хвилі ненависті будуть заливати їхній човен - Церкву.
Їм буде тяжко, але, як і з'явленням своїм на морі під час бурі Він подав руку підтримки Петрові, допоміг, заспокоїв своїх учнів, утихомирив бурю, - так вони мусіли зрозуміти, що за Його підтримкою, коли навіть будуть великі бурі, коли хвилі заливатимуть їхній човен,- вони не повинні зневірюватися. Він буде невидимо з ними, Він подасть їм руку підтримки й приведе їх до тихого пристановища, до берега спасіння.
Так і ми повинні це розуміти. Нам буває тяжко, Христовій Церкві буває тяжко.
Ми не шукаємо бур, але життя рідко проходить без бур, без випробовувань, без спокус... Ми повинні бути духовно приготованими до тих бур, потрясінь, випробовувань, спокус світу цього, при найтяжчих обставинах, мусимо зберегти віру. Наших людських сил може бути замало, вони можуть бути заслабі, але Христос завжди близько.
Наш духовний зір завжди має бути спрямований на Господа нашого Ісуса Христа. Доки Петро зір свій спрямовував на Христа, він ішов по бурхливому морі, по хвилях його. Так і ми, спрямовуючи з вірою наш духовний зір на Христа, ми зможемо подорожувати по бурхливому життєйському морі й ніякі хвилі нам не будуть страшні.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…