Пам’ятати про милості Божі до нас
29/34-та неділя по П’ятидесятниці
Колосян 3:4-11; Луки 17:11-19
Написано в Євангелії:
“І сталось, коли Він ішов до Єрусалиму, то проходив поміж Самарією та Галілеєм.” /Луки 17,11/
Зупинімося тут на деякий час і осмислімо: Галілея була на самій півночі, далі на південь була Самарія, а ще далі на півдні - Юдея, в якій і був Єрусалим. Отже, ідучи до Єрусалиму, галилеяни мусіли переходити або через Самарію, де був інший нарід, - зневажений юдеями, або обминати Самарію, робити круга, і йти через Десятимістя.
В даному випадку ішов Ісус дорогою на межі поміж Галілеєм й Самарієм, отже й при дорозі могли бути і юдеї з Галілеї, і самаряни. Хоч юдеї з самарянами тримали окремішність і було цілий ряд заборон юдеям сходитися з самарянами, бо ті, мовляв, і тілесно, і духовно були нечисті, та Ісус Христос, як ми знаємо, не зважав на ті заборони. Він оцінював людей не по походженню, а по вчинках, діях їхніх і в багатьох випадках показував самарян більш морально гідними, як це проілюстровано в притчі про милосердного самарянина /Лк.10:29-37/, у зустрічі з самарянами біля міста Сіхар /Івана 4:4-42/.
Так воно й вийшло, що при цій дорозі між Самарією й Галілею Ісус зустрів групу прокажених і серед тих десятьох нещасливих був принаймні один самарянин. Те виявилося після виздоровлення.
Отже, як видно, що між прокаженими вже не було поділу, що ті люди в тяжкій заразливій хворобі сходилися й якось взаємно співжили. Як видно з розповіді євангельської, коли Ісус “входив до одного села, перестріли Його десять мужів, слабих на проказу, що стали здалека” /Прокаженим було суворо заборонено приходити близько до здорових людей/, і голос вони піднесли та й казали: “Ісусе, Наставнику, - змилуйся над нами.” /Лк.17:12-13/ Цілою групою ті прокажені просили в Ісуса милості Божої й всі вони її отримали - Господь усіх словом своїм, вірніше - своєю благодаттю, оздоровив їх. І всім їм сказав Ісус: “Підіть і покажіться священикам.” /Лк.17,14/ Бог дав настанову через пророка Мойсея, що всі прокажені мають з'являтися перед священиком, як також, коли б оздоровилися, то мають показатися перед священиком /Левіт 13:2-59; 14:2-3/, так само з нагоди оздоровлення, має бути принесена жертва й вдячна молитва Богові.
Нам невідомо чи ті всі оздоровлені люди виконали доручене Ісусом, ми тільки знаємо, що з усіх десятьох оздоровлених один тільки
“вернувся, і почав гучним голосом славити Бога.
І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку йому.
А то самарянин був...” /Луки 17:15-16/.
Той чоловік, самарянин, відчував необхідність щиросердно подякувати Ісусові, бо ж велику милість він отримав від Нього. І Господь, як видно, буде втішений вдячністю того чоловіка, але одночасно Він був засмучений поведінкою дев'ятьох інших оздоровлених, тому з гіркотою й сказав-запитався:
“Чи не десять очистилось, - а дев'ять же де?
Чому не вернулись вони хвалу Богові віддати, крім цього чужинця? /Луки 17:17-18/
Якби то тільки й був випадок невдячності людської, то ми б і не журилися тим, бо ж сталося таки дуже давно, - ще коли Ісус ходив по кам'янистих дорогах Палестини. Але ми знаємо, багато раз переконані, що тепер, у наш час, багато людей чинить подібну невдячність.
Багато людей хворіє. Лікуються тепер, звичайно, у лікарів, але і лікарі, і всі ми залежимо від Бога, бо як Бог дарує свою милість, то людині й ліки поможуть, і слово добре допоможе. Мені завжди пам'ятний випадок, коли чотири лікарі /в Судбурах/ прирекли, що жінка /пані Ґоруля/ не проживе більше, як два тижні. А вона прийшла через місяць у церкву, співати в хорі. І співала вона ще пару років після того - отже милість Божа була явна, Господь оздоровив ту жінку, над якою я сподобився звершувати Таїнства Маслосвяття, Сповіді й Причастя.
Я переконаний, що Бог над нами багато чинить оздоровлень, деякі люди виходять здоровими від тяжких хвороб, складних операцій, але дуже рідко, хто потурбується, щоб була принесена вдячна молитва Богові - під час звершення Літургії, щоб був відслужений вдячний Молебень Господеві.
І люди не є невіруючими: багато людей звертаються зі щирим благанням, коли їм болить, коли їхні рідні й близькі переживають тяжкі недуги чи поранення, чи взагалі коли буває яке горе в родині. Люди просять Бога, зі слізьми благають, але як же рідко вони
вважають необхідним подякувати Йому за добродійства! А Господь вважає те необхідним і сподівається від нас, бо ж Його виразно засмутило, коли з дев’яти тільки один прийшов Йому подякувати, то й запитав: “...а дев'ять же де?” /Лк.17,17/
Нам необхідно й перед нашою совістю ставити питання - чи ми не буваємо в числі дев'яти? Намагаймося наслідувати того десятого - самарянина, якому Господь сказав:
“Підведися й іди: твоя віра спасла тебе.” /Луки 17,19/.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…