Прощення провин, але не заохочення до зла
11-та неділя після Тройці
1 Коринтян 9:2-18; Матвія 18:23-35
18-літній молодий чоловік зайшов у ресторан, підійшов до столу, за яким сидів середніх років чоловік і йому саме принесли замовлену страву - hamburger. Молодий безцеремонно забрав той hamburger, поклав ноги на стіл...
Як старший зареаґував? - Так, як майже кожен би із наc... Треба було провчити нахабу. Але молодий бився також нахабно - направо й наліво. Крім згаданого чоловіка, побив і другого. Був суд... Це було в Торонто.
Нереаґування на нахабство, непротивлення злові - було б заохоченням до творення зла, злочинів. Деякі секти й окремі люди хочуть дослівно розуміти вислів Ісуса Христа:
“І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, - підстав йому й другу”
(Матвія 5,39).
Христос же мав на увазі не заохочення до зла й звершення зневаги, а щоб не відповідати на зло злом, а перемагати зло добром, щоб люди у своєму щоденному житті, у відносинах між собою намагалися практикувати принцип любові.
Нахабу ж, невихованого треба вчити, треба його пристрасті й злі наміри загнуздати, зупинити, але удар на удар, пощочина на пощочину ще не лікує, не виховує.
Коли Ісуса Христа на допиті перед первосвящеником слуга вдарив у щоку, то “Ісус відповідь йому дав:
‘Якщо зле Я сказав. - покажи, що то зле; коли ж добре - за що Мене б’єш?’”
(Івана 18:22-23)
Отже Христос учив прощати винуватцям нашим, але не потурати злові. В євангельській розповіді передано притчу, яку розповів Христос. Цар простив борг на суму 10 тисяч талантів (в сьогоднішній валюті приблизно 10 мільйонів доларів), а той, що одержав прощення, не простив своєму винуватцеві 100 динарів (приблизно 20 доларів).
Звичайно, це не якийсь приклад із життя, не конкретний випадок, і ходить справа не про гроші чи матеріяльної речі. Христос розповів притчу, тобто - уявний приклад у життьовій ситуації, який міг бути, - щоб показати співвідношення наших провин перед Богом і провин окремих людей перед кожним із нас.
Коли ми маємо обиду на когось, зло за заподіяну нам кривду, образу й ніяк не спроможемося простити то, щоб ми згадали цю притчу й зрозуміли, що ми безмірно багато більше провинилися перед Богом-Творцем, порушуючи його настанови, заповіді.
Щоб ми згадали, що на все маємо час: на танці, на розваги, бенкети, ювілеї, на догоджання своєму тілові, а для Бога не маємо. Що ми Бога, по-просту кажучи, не хочемо знати, коли Він дарує нам добродійства, бо наш розум і чуття сповнюються гордості, зарозумілості й байдужості.
Ми добре пам'ятаємо які недобрі вчинки, кривди й несправедливості вчинили нам наші ближні, але не хочемо заглянути ‘в воду на свою вроду”, не хочемо зупинитися на своєму життєвому шляху й висповідатися перед своєю совістю. Якби ми те зробили, то нам би легше було простити провини ближніх супроти нас.
Коли людина не прощає ближнім, вигріває в собі зло, ненависть, гординю, то вона не тільки спричиняє шкоду назовні - іншим, але й собі особисто. Вона спричиняє шкоду своєму особистому фізичному, психічному й духовному здоров'ю. Зло, ненависть з’їдає, нищить передчасно людину й, коли говорити правду, - спричиняє передчасне старіння, багато хвороб.
Св. апостол Павло свідчить у Посланні до Галатів (5,15): “Коли ви гризите й їсте один одного, то глядіть, щоб не знищили один одного.” - Те відноситься й до окремих людей і до організацій. Ворогуючі, ненавидячі люди можуть, не доторкнувшись один одного тілесно, знищити один одного... І можуть вчинити кримінальний злочин, у вибуху пристрасті - вбити, покалічити. Всякий же злочин і гріх, як і засвідчив Господь, зароджується в “серці” людськім (Марка 7:21-23).
Апостол Павло був свідомий нашої людської недосконалості, знав, що ми попадаємо в гнів, але він закликає нас в ім'я Боже:
“Гнівайтеся та не грішіть, - сонце нехай не заходить у вашому гніві”
(Ефесян 4,26).
У нашому щоденному житті ми повинні привчити себе не тільки бути справедливими у своїх відношеннях до ближнього у світлі Христової науки, але й вирозумілими до людських слабостей і недосконалостей.
Плутарх, великий давньогрецький письменник 1-2 віків Христової ери (46-126), який написав багато творів (близько 227), використавши праці сотень грецьких і римських авторів (до наших часів дійшло понад 150 його творів), розповідає про великого й славного філософа Сократа (469- 399 до нар. Хр.).
Одного разу Сократ навчав на публічній площі в Атенах. Раптом підійшов якийсь нахабний юнак, і без будь-яких причин штовхнув Сократа. Молодик утік і сховався в товпі. Але Сократ нічого не сказав, не зареаґував на той недостойний вчинок - образливу дію молодого чоловіка. Учні його запитували чому він відповідно не зареаґував.
— Якщо тебе штовхнув осел, то чи ти думаєш, що буде якась користь, якщо ти штовхнеш осла?
Отже, якщо ми, що робимо безчисленну кількість провин перед Богом -Творцем нашим, одначе надіємося на прощення від Нього, то тим більше маємо прощати малу кількість провин, образ ближніх наших. Бо, як сказав Господь, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого провин його, то Бог покарає кожного з нас за всі безчисленні наші провини перед Ним. — Такий висновок робимо з нині прочитаної євангельської розповіді Господа нашого Ісуса Христа.
Амінь.
о. Протоієрей Тарас Славченко
В Канаді, як досвідчений філолог, о. Т. Славченко мав можливість влаштуватись викладачем на одному з відділів славістичних студій, але так не сталося. Виглядає, що в його особі змагалися між собою філолог і релігійний мислитель, та перший поступився другому. Він вірно служив, 29 років, як трудолюбивий священник і педагог у парафіяльних громадах східної і західної Канади, куди його посилав Провід УГП Церкви. У кожній громаді, піклувався успішним розвитком українських (рідних) і недільних (релігійних) шкіл…
